Розділ 15. Генерал на порозі

 

До перших променів світанку заміський будинок остаточно перетворився на справжню, закриту від зовнішнього світу військову фортецю. По всьому периметру високого паркана, ховаючись у густих тінях розлогих туй, стояли похмурі, зосереджені люди Віталія у повній штурмовій екіпіровці. Катя, бліда від хронічного недосипу, не відходила від мерехтливих моніторів у імпровізованому операційному штабі, який надійно облаштували в кабінеті Тимура на другому поверсі. Навіть старий Дід, попри поранення, категорично відмовився від госпіталізації й тепер, притискаючи до грудей забинтовану руку, тихо й роздратовано бурчав на кожного бійця, хто траплявся йому під руку в коридорах.

Маша нерухомо стояла біля розбитого панорамного вікна у вітальні, судорожно стискаючи тонкими пальцями велику чашку з чорною кавою, яка вже давно повністю охолола, покрившись тонкою плівкою.

— Тобі все ще варто негайно поїхати через підземний гараж у наше безпечне місце на правому березі, — тихо, але надзвичайно вагомо сказав Тимур, майже беззвучно підходячи до неї ззаду.

— Знову починаєш свою стару пісню, Бондарчук? — різко й емоційно перебила вона його, навіть не роблячи спроби обернутися чи подивитися в його бік. — Я не буду боягузливо ховатися по підвалах і заміських дачах, поки ти тут одноосібно граєш у свої криваві фінансові війни.

Тимур повільно, з якоюсь особливою, невластивою йому обережністю поклав свої важкі, теплі долоні їй на плечі. Цього разу Маша навіть не здригнулася і вперше не зробила жодного руху, щоб скинути їх.

— Маша… послухай мене уважно, — його низький голос вібрував від прихованої напруги. — Генерал-лейтенант Кравець — це не просто черговий бандит з дев'яностих чи рейдер, якого можна налякати судовим позовом. Це людина з великими зірками на погонах і колосальними зв’язками в самих кулуарах Адміністрації Президента. Якщо він зараз прийде на цю територію з офіційним, юридично чистим приводом…

— То ми просто покажемо йому і його бійцям батькову флешку, — безкомпромісно перебила вона його знову, нарешті розвертаючись і сміливо заглядаючи в його суворе обличчя. — Покажемо повністю, з усіма прихованими архівами, реєстрами та реєстраційними номерами його злочинів.

У цей момент масивні двері вітальні з тихим скрипом відчинилися, і всередину зайшов Віталій. Його штурмова куртка була розстебнута, а вигляд здавався максимально стомленим від нічного бою.

— Шеф, три броньовані позашляховики вже пройшли поворот за пів кілометра від нас і йдуть на пряму видимість, — швидко доповідав начальник охорони. — З ними в першому авто перебуває генерал Кравець особисто і його спецгрупа захоплення. Через гучномовець передали, що мають на руках офіційний ордер на проведення невідкладного обшуку у справі про фінансування тероризму.

Катя буквально вбігла слідом за ним, ледь не впустивши свій незмінний планшет від хлинувших емоцій:

— Пане Бондарчук! Я тільки-но через наш проксі-сервер повністю зламала їхній внутрішній зашифрований чат координації! Вони приїхали сюди взагалі не для проведення законного процесу чи вилучення документів. Їм потрібна не тільки флешка Олександра Більцмана. Наказ чіткий: вони хочуть ліквідувати вас обох. Машу — як єдиного живого свідка та спадкоємицю, а вас, пане Бондарчук, — як «небезпечного озброєного злочинця, який чинив запеклий збройний опір представникам закону під час обшуку».

Тимур лише холодно й жорстко посміхнувся куточками губ, переводячи погляд на свій пістолет на столі.

— Що ж, нехай заходять, якщо їм так кортить спробувати. Ми гостинні господарі.

Маша різко повернулася до нього, намагаючись вловити хоч якусь ознаку страху на його обличчі:

— Ти... ти справді такий спокійний? Після всього, що ми дізналися за цю ніч?

— Ні, я не спокійний, Маша, — тихо відповів Піаніст, на секунду торкаючись її холодної долоні. — Але коли ти стоїш тут, поруч зі мною, вся моя внутрішня мелодія звучить зовсім інакше. Вона стає впевненою.

Вже за десять хвилин на широкий гранітний двір особняка з гуркотом заїхали три важкі чорні позашляховики з увімкненими проблисковими маячками. З них миттєво висипалися восьмеро професійно екіпірованих чоловіків у бронежилетах з автоматами напереваги, а слідом повільно вийшов сам генерал Кравець — високий, ставний, сивий чоловік у бездоганній формі з неймовірно важким, презирливим поглядом людини, яка звикла вершити долі.

Тимур спокійно, з гордо піднятою головою вийшов на парадний ґанок будинку разом із Машею. За їхніми спинами, тримаючи пальці на спускових гачках, стіною стояли Віталій та ще десятеро найкращих бійців охорони холдингу.

— Бондарчук! — гучний, розкотистий голос генерала Кравця прогримів на весь двір, відбиваючись луною від стін. — Твої дитячі ігри в кримінального авторитета закінчилися. Негайно віддай мені дівчину і чорну флешку її покійного батька. Інакше я прямо зараз віддам наказ і зітру тебе, твій бізнес і твій замок з лиця землі. І зроблю це абсолютно офіційно, під камери центральних каналів.

Маша, раптово проігнорувавши різку спробу Тимура притримати її за лікоть, зробила впевнений крок уперед, стаючи на самому краю верхньої сходинки.

— Генерале Кравець! — її голос, що прорізав ранкову прохолоду, був абсолютно крижаний і чистий. — П'ять років тому ви підступно й цинічно вбили мого батька, замаскувавши це під звичайну аварію на трасі. Ви справді думаєте, що я досі нічого не знаю і ваша таємниця залишиться при вас?

Кравець на секунду завмер, а потім його обличчя спотворилося зневажливою, ситою посмішкою:

— Дівчинко... ти зараз граєшся в дуже небезпечні ігри дорослих людей, у яких ти нічого не тямиш. Твій батько теж багато знав. І де він зараз?

— А ви... ви тоді вбили справжнього великого музиканта, який міг стати світовою легендою, якби не ваші брудні схеми розкрадання бюджету! — тихо, але так чітко, що почув кожен боєць у дворі, промовив Тимур, роблячи крок і стаючи плечем до плеча з Машею. — І тепер, через п'ять років, ви особисто прийшли зі своїми псами за його дочкою? Цього не буде.

У повітрі миттєво повисла густа, дзвінка напруга, в якій кожен звук здавався вибухом. Один із бійців генерала на передній лінії нервово смикнувся й підняв ствол автомата прямо в груди Тимура. Віталій за його спиною миттєво відреагував, навівши свій АПС прямо в чоло нападнику.

— Опусти зброю, стріляти на ураження поки що не будемо, — важко підняв руку Кравець, зупиняючи свого бійця. — Поки що не будемо. Бондарчук, прояви розсудливість. Віддайте мені цей цифровий носій добровільно, і я дозволю вам обом тихо зникнути з країни.

Маша повільним, демонстративним рухом дістала з кишені чорну флешку і високо підняла її вгору, ловлячи перші промені вранішнього сонця.

— Ось вона, генерале, дивіться на неї! Але на цих серверах зашифровані не лише ваші особисті фінансові гріхи. Там детально, з підписами й номерами рахунків, розписані імена всіх ваших високопоставлених покровителів та міністрів. Хочете, щоб я прямо з цього мобільного відправила повну дзеркальну копію в європейську пресу та НАБУ прямо зараз, у цю саму секунду?

Обличчя Кравця миттєво почервоніло від припливу люті, а на шиї набрякли товсті вени.

Тимур тихо, майже ніжно перебиває її, кладучи руку на її гаряче зап'ястя:

— Маша, досить... Ти сказала достатньо. Далі моя робота.

Але Машу вже було не зупинити, її внутрішній біль, що збирався п'ять років, вирвався назовні:

— Ні, Тимуре, не досить! Ви, генерале, насправді боїтеся не цього броньованого будинку чи бійців Бондарчука. Ви до смерті боїтеся мене, звичайної дівчини. Бо я знаю всю правду, і я — єдина, хто взагалі не боїться вашої зброї та ваших погонів!