Розділ 19. Довіра

 

Наступні два дні в заміському будинку панувала нервова, виснажлива метушня. Тимур майже не спав — прострелене ліве плече нестерпно нило й пульсувало дрібним болем, але він навідріз відмовлявся приймати сильні знеболювальні та лежати в ліжку, глушачи дискомфорт міцною чорною кавою. Віталій щогодини заходив з доповідями про дивні переміщення залишків людей Кравця по місту, а Катя годинами не вилазила з-за комп’ютерів, відстежуючи банківські транзакції холдингу.

Маша закрилася в кабінеті на другому поверсі, повністю занурившись у розбір зашифрованих файлів з батькової флешки. Коли Тимур повільно зайшов до кімнати, вона навіть не підняла голови, продовжуючи швидко клацати клавіатурою.

— Ти мала б відпочити. Ти не залізна, Більцман, — сказав він, зупиняючись біля краю масивного дубового столу.

— А ти мав би нарешті перестати мені вказувати, що робити, — сухо, без жодної мелодрами відрізала вона, не відриваючись від миготливого екрана. — Тут, у третьому секторі архіву, сховано ще три тіньові схеми виведення активів через офшори. Про них, судячи з твоїх попередніх звітів, навіть ти, всемогутній Піаніст, нічого не знав.

Тимур мовчки підсунув важкий стілець і сів навпроти неї. Він довго мовчав, просто спостерігаючи за тим, як зосереджено й жорстко вона працює, не звертаючи уваги на зовнішній хаос.

— Я детально перевірив твою історію, — сказав він нарешті, розірвавши тишу глухим голосом. — Твій батько, обставини його смерті, твої перші кроки в аудиті. Усе.

Маша різко підняла погляд, її очі звузилися.

— І що з того? — в її голосі прокинулася звична ворожість.

— Ти мала реальну можливість здати мене внутрішній безпеці Кравця ще тиждень тому. Вони виходили на твоїх колишніх колег. Але ти цього не зробила.

— Не роби з цього якусь велику романтичну історію чи подвиг, — грубо перебила вона його, закриваючи ноутбук. — Я просто дуже не люблю, коли вбивають моїх рідних і думають, що це зійде їм з рук. От і все. Ти для мене тоді був просто меншим злом.

Тимур важко зітхнув і потер здоровою рукою обличчя. Зараз він виглядав по-людськи втомленим. Не як безжальний лідер угруповання, чиє ім'я змушувало людей бліднути, а як звичайний чоловік, на якого за останні дні навалилося занадто багато бруду й відповідальності.

— Я починаю тобі довіряти, Маша. Для мого світу це не просто рідкість, це смертельна помилка.

Вона повільно відкинулася на жорстку спинку стільця і вперше за весь день подивилася на нього прямо, без звичної захисної агресії чи сарказму.

— А я поки що взагалі не знаю, чи варто мені довіряти тобі, Бондарчук. Але факт залишається фактом: без твоїх людей і твоїх методів Кравець мене вже давно б закопав десь у лісі під Борисполем.

У цей момент Віталій коротко постукав у двері й одразу зайшов у кабінет, тримаючи в руках розкритий планшет.

— Шеф, є рух. Наші люди засікли дві машини без номерів біля старого логістичного складу на Лівому березі. Об'єкт належить нам, але там зараз пусто. Схоже, Кравцеві недобитки готують нову підставу або хочуть знищити архіви.

Тимур коротко кивнув, його погляд миттєво знову став сталевим.

— Бери трьох перевірених хлопців. Їдемо на місце. Маша залишається в будинку під охороною Діда.

— Я поїду з вами, — твердо сказала вона, підводячись з-за столу.

— Ні. Там може бути засідка.

— Тимур, — вона вперше чітко й усвідомлено назвала його по імені, без жодних прізвиськ. — Якщо ти дійсно хочеш, щоб між нами була хоч якась довіра, перестань нарешті закривати мене в цій золотій клітці. Я знаю структуру того складу краще за ваших штурмовиків.

Він дивився на неї довго, вивчаючи кожен рух її обличчя, а потім важко, приречено зітхнув.

— Добре. Але тримаєшся строго позаду Віталія і не вилазиш з машини, поки не дам команду.

Вони поїхали туди вчотирьох, розчиняючись у нічному місті. На напівзруйнованому складі справді виявили чіткі сліди підготовки до навмисного підпалу — каністри з бензином та розкриту проводку. Поки хлопці Віталія зачищали територію, Маша швидко зорієнтувалася в залишених на столі охорони документах і за накладними вирахувала, хто саме з внутрішніх працівників холдингу зливав інформацію ворогу.

Коли вони повернулися назад у будинок уже під ранок, Тимур мовчки підійшов до свого столу, дістав з кишені важкий сталевий ключ і простягнув його Маші.

— Це від нижнього прихованого сейфа тут, у кабінеті. Там лежать абсолютно всі реальні папери, чорна бухгалтерія та компромат на весь холдинг. Якщо зі мною найближчим часом щось станеться — ти єдина знатимеш, що з цим робити і як вижити.

Маша мовчки взяла холодний метал ключа і нічого не сказала у відповідь. Але це був перший раз, коли Піаніст дійсно відкрив перед кимось свій головний тил.