Розділ 30. Глибоко
Тієї ночі все між ними відбулося зовсім інакше. Не було того шаленого, руйнівного адреналіну, який кидав їх один на одного минулого разу біля піаніно. Не було грубого, тваринного бажання виплеснути страх і лють через фізичний біль. Було щось набагато важче, глибше й інтимніше — те, що в літературі називають поєднанням душ, від якого обом ставало майже лячно.
Вони повільно піднялися на другий поверх і зайшли в його велику спальню. Тимур тихо зачинив масивні двері, клацнув замком і на кілька довгих секунд завмер, просто дивлячись на Машу, яка стояла посеред кімнати в напівтемряві, освітлена лише сріблястим світлом повного місяця з вікна. Потім він повільно, без жодного поспіху підійшов до неї впритул. Його великі, мозолисті долоні обережно, майже благоговійно лягли на її щоки, обрамляючи обличчя. Він нахилився й поцілував її губи. Це не був вимогливий чи владний поцілунок — він був неймовірно ніжним, повільним, майже благальним. Так просять про порятунок люди, які тонуть. Маша відповіла миттєво, її руки самі піднялися вгору, м'яко обвиваючи його шию й пальцями заплутуючись у короткому волоссю на потилиці.
Вони роздягалися так, ніби попереду в них була ціла вічність, а не лічені дні до розв'язки. Кожен рух був наповнений особливою, тягучою чуттєвістю. Він повільно, один за одним, розстібав ґудзики на її блузці, залишаючи гарячі, невагомі поцілунки на кожному відкритому сантиметрі шкіри — на тонкій шиї, ложбинці між ключицями, ніжній лінії плечей. Маша акуратно, намагаючись не завдати болю, допомагала йому зняти темну сорочку, обережно оминаючи свіжі бинти на правому плечі. Її пальці повільно ковзали по його міцних грудях і спині, вивчаючи кожен шрам — старі, білясті мітки минулих розбірок і нові, ще чутливі садна. Це був їхній власний, німий діалог, де кожна мітка розповідала свою історію.
Коли вони нарешті м'яко опустилися на велике ліжко, застелене прохолодним шовком, Тимур не став діяти з позиції сили. Він ліг зверху, повністю накриваючи її своїм важким, гарячим тілом, але не обмежуючи її рухів. Він увійшов у неї — повільно, плавно, сантиметр за сантиметром, ніби втискаючись у саму її суть і не зводячи свого темного, палаючого погляду з її очей. Маша тихо, протяжно застогнала, її пальці миттєво вп'ялися в його широку спину, а стегна самі піднялися назустріч, приймаючи його повністю.
— Дивись на мене, Машо, — хрипко, майже на межі чутності прошепотів він, переплітаючи свої пальці з її пальцями й притискаючи їх до подушки. — Не заплющуй очі. Будь зі мною.
І вона дивилася. Прямо в цю темну прірву його зіниць, де зараз не було й сліду від колишнього холодного вбивці. Вони рухалися в одному, дивному, майже медитативному ритмі. Це не було банальне трахання заради розрядки — це було щось набагато глибше, схоже на довгий, безперервний поцілунок усім тілом. Кожен рух стегон, кожен судорожний подих, кожен тихий стогін віддавався в них обох хвилею чистої, концентрованої насолоди. Тимур цілував її вологі від пристрасті губи, спускався до шиї, заплющуючи очі й солодко здригаючись щоразу, коли її тіло гарячою судомою стискалося навколо нього, даруючи неймовірне задоволення. Маша гладила його по напруженій спині, заспокійливо проводила пальцями по волоссю й тихо, зриваючись на хрип, шепотіла йому на вухо якісь непристойні й водночас неймовірно ніжні, інтимні слова, які змушували його втрачати залишки контролю.
Він прискорив свої поштовхи лише на самомуприкінці, коли напруга всередині стала просто випалювати мізки. Маша судорожно вигнулася в спині, закинувши голову назад, голосно, тонко скрикнула і здригнулася всім тілом у потужному екстазі оргазму. Тимур зайшов максимально глибоко, наскільки це було можливо, зафіксував її стегна своїми великими руками й із глухим, горловим звуком закінчив усередині неї, ховаючи своє спітніле обличчя в її вигині шиї.
Після всього вони так і залишилися лежати, міцно зчеплені руками й ногами. Він не вийшов із неї одразу, ніби боячись порушити цей крихкий, інтимний зв'язок, який з'єднав їх у одне ціле. Тимур просто лежав, важко й часто дихаючи їй у плече, і його ліва рука повільно, заспокійливо гладила її розпатлане волосся.
— Я ж так не хотів цього... — дуже тихо, майже з якимось дитячим відчаєм промовив він у темряву кімнати. Його пальці ледь помітно тремтіли на її пасмі. — Клявся собі, що ніколи більше нікого не підпущу так близько. Не хотів, щоб ти стала для мене такою важливою, Машо. Це робить мене вразливим. Робить слабким.
Маша повільно повернула голову на подушці, зустрівшись із ним поглядом, і м'яко, довго поцілувала його в губи, змиваючи залишки його страхів.
— Запізнився, Піаністе, — тихо, з легкою посмішкою відповіла вона, притискаючись щокою до його грудей. — Ми обох уже пройшли точку неповернення. Тепер доведеться йти до кінця.
Вони лежали так ще дуже довго, без жодних слів. У кімнаті чулося лише їхнє спільне, рівне дихання. Вперше за багато років Тимур фізично відчув, як крижана брила в його грудях, яку він вважав вічною, остаточно відтаяла, залишаючи живу, болючу рану. А Маша, слухаючи стукіт його серця, остаточно зрозуміла: що б не сталося далі, скільки б крові й бруду не чекало на них попереду, вона вже ніколи не зможе просто взяти, зібрати речі й піти від цього чоловіка. Він став її особистим затишним пеклом.