26

Маленький Сашко тихо сопів, засинаючи на колінах у Мії, заколисаний у салоні теплої автівки. Мія, відкинувши голову на спинку сидіння, мовчки дивилася в замерзле вікно. Артем, намагаючись не відволікати пасажирів, повністю зосередився на засніженій трасі. Наталя то спостерігала за подругою та малюком, то переводила задумливий погляд на краєвиди за склом.

— Прекрасно відсвяткували Новий рік, нічого не скажеш, — нарешті порушила вона гнітючу тишу. — Краще б удома залишилися.

Мія перевела на неї втомлений погляд.

— А в тебе як усе минуло? Хоч щось хороше за цю ніч відбулося? — запитала вона.

— Ой, та ну його, — Наталя скрушно махнула рукою. — Спочатку наче щось накльовувалося... А потім... — вона на мить замовкла і, помітно стишивши голос, аби їх не почув Артем, ображено додала: — Одягаючись після нашого палкого усамітнення, цей кавалер заявив, що треба сприймати все як чудову новорічну пригоду і що це взагалі для здоров’я корисно. І навіть не почекав, поки я взуюся, просто розвернувся й пішов! — вона обурено надула губи.

Мія дивилася на неї, навіть не намагаючись приховати свого приголомшення. Така поведінка була абсолютно не в стилі її раціональної подруги. Наталя завжди вважалася в їхній компанії взірцем правильності та прямолінійності. Дівчата вже неодноразово радили їй бути трохи м’якшою з потенційними залицяльниками, а не приголомшувати їх прямо в лоб відвертими й жорсткими запитаннями. Щось на кшталт: «Ким ти працюєш? А скільки заробляєш? Ти дійсно вважаєш, що з таким доходом можеш розраховувати на стосунки зі мною?» А чого варта її коронна фраза: «Я медичний працівник, це вам не просто професія, а покликання!» І все це виголошувалося зазвичай таким тоном, ніби вона була щонайменше професором медицини. А тут раптом такий непередбачуваний і карколомний фінт.

— А що, я гірша за тебе? — роздратовано буркнула Наталя у відповідь на її німе запитання.

— Ні, просто я від тебе такого зовсім не очікувала.

Хоча тіло Мії й досі відгукувалося приємним збудженням на спогади про сьогоднішню ніч. Вона й від себе не сподівалася, що, наче у вир, з головою потоне в сірих очах Сашка і кинеться в його обійми, навіть не спробувавши зупинитися. Та все ж для Наталі це був абсолютно нетиповий вчинок. Мія навіть не знала, що на це сказати.

— А ви взагалі про що розмовляли? Чому ти не розповіла йому про малого?

— Не знаю, — Мія лише стенула плечима.

Добре, що в салоні автівки панувала темрява і подруга не могла помітити її палахких червоних щік.

— Він запевняв, що шукав мене всі ці роки... А потім йому зателефонувала, як я зрозуміла, його дівчина. Кохана, — Мія зробила болісний наголос на цьому слові. — Потім я ще розмовляла з його тіткою, а решту ти й сама бачила. Треба було бодай його номер записати... Я ж лише свій телефон та адресу на клаптику паперу лишила. Написала, що якщо я йому справді потрібна, він сам мене знайде. Ось тоді й розповім про синочка. Він хоча б прочитав ту записку?

Вона з палкою надією подивилася на подругу. Наталя сиділа, відвернувшись до вікна, і мовчала.

— Наталю! — не втримавшись, гукнула її Мія. — Він її прочитав?

— Прочитав, — Наталя нарешті повернулася до неї обличчям. — Прочитав і в урну викинув. Я сама бачила, коли озирнулася.

У Мії боляче защемило в грудях, дихання на мить перехопило.

— Та не переймайся ти так! — поспішила заспокоїти її подруга, помітивши, як та зблідла. — Він ще в залі сам у мене твій номер телефону випитав. І мій я йому про всяк випадок теж записала. Тож якщо захоче — зателефонує. А взагалі, я тобі чесно скажу: всі вони козли, — підсумувала розмову майбутня медичка.

На душі у Мії трохи відлягло, стало трохи спокійніше. Вона лагідно погладила сина по голові, заспокоюючи саму себе.

Артем за всю дорогу так і не промовив жодного слова. Коли вони нарешті під’їхали до будинку дівчат, він мовчки допоміг перенести сплячого хлопчика до під’їзду. Мія вдячно подивилася на нього й запропонувала залишитися на ночівлю.

— Уже пізно. Ти, мабуть, зовсім утомився? Може, залишишся в мене? — промовила вона суто з ввічливості. Проте в душі дівчина панічно сподівалася, що Артем усе ж відмовиться.

— Радше вже рано, — із сумною посмішкою відповів він. — Я краще поїду додому.

Мія внутрішньо видихнула з величезним полегшенням. Чоловік уже розвернувся, щоб піти, але на мить затримався біля порогу.

— Як би там далі не склалося, — тихо сказав він, озирнувшись на неї, — ти завжди можеш на мене розраховувати.

— Дякую, — прошепотіла Мія йому навздогін, адже Артем уже швидко спускався сходами.

Вона зачинила за ним двері й безсило сповзла спиною по деревині додолу. Вмостилася просто на підлозі й обхопила голову руками — від думок усе йшло обертом. Можливо, вона дійсно робить жахливу, непоправну помилку. Ось поруч є надійна, благородна людина, яка її завжди підтримує і для якої вона стала центром всесвіту. А її натомість нестримно тягне до якихось непередбачуваних та чужих типів.

— Ти каву будеш? — запитання Наталі, яка якраз вийшла з кухні, раптово перервало цей болісний потік роздумів.

— Ні, дякую. Я в душ, — глухо відповіла дівчина і, не підводячись на повний зріст, квапливо прослизнула до ванної кімнати.

Зачинивши за собою двері на замок, Мія поспіхом скинула вечірню сукню та стала під пружні струмені гарячої води.

— І все ж я ні про що не шкодую, — прошепотіла вона сама до себе крізь сльози й нарешті розревілася вголос, змиваючи весь біль цієї новорічної ночі.