27
Сашко з тіткою, повернувшись додому, одразу розійшлися по своїх кімнатах. До ранку залишалося буквально кілька годин. Юнак лежав у ліжку й задумливо перегортав контакти в телефоні. Сьогодні вдень він обов'язково зателефонує Мії й домовиться про зустріч. Відкладати це на потім він не збирався. Неприємну розмову з Ілоною він перенесе на час, коли та повернеться з курорту. А от побачення зі своєю Снігуронькою він прагнув наблизити якнайшвидше. Головне — вони нарешті зустрінуться. Сашко розповість їй про все, що довелося пережити за ці роки: про свої болісні очікування та незгасну надію. Так, він не безгрішний, але ж вона має все зрозуміти. Вони й справді досі нічого не знають одне про одного, тож доведеться багато чого надолужувати. Тітка Олена таки мала рацію: коли хочеш налагодити стосунки з людиною, треба спілкуватися з нею особисто, а не передавати повідомлення через подруг і знайомих. Дочекавшись перших променів сонця, Сашко в чудовому настрої спустився на кухню й поставив варитися каву.
Тітка Олена ще ніжилася в ліжку, коли її з ліжка раптово вирвав різкий і потужний брязкіт. Вона стрімголов помчала вниз сходами до джерела шуму. Сашко стояв посеред кухні, низько схиливши голову й важко упершись обома долонями в стіл. Він буквально ричав від люті. Розбитий об кухонний гарнітур мобільний валявся на підлозі нікчемними уламками. Посуд вивалився з понівечених дверцят верхньої шафки, і його кришталеві та порцелянові скалки розсипалися по кахлях. Кава коричневим патьоком розповзалася по гарячій плиті, шиплячи й булькочучи брудною плямою.
Олена миттєво вимкнула конфорку й обережно підійшла до племінника.
— Що сталося? — стурбовано запитала вона, заглядаючи йому в обличчя. — Знову твоя Снігуронька якийсь вибрик викинула?
Вона наче серцем відчувала, що ця їхня доленосна зустріч нічим хорошим не закінчиться.
Сашко рвучко випрямився, ніби його знову з усієї сили шмагали батогом.
— Я не хочу більше про неї чути, — хрипко процідив він крізь зуби. — Більше ніколи в житті не хочу про неї чути!
Він різко розвернувся і майже вибіг із кухні. Олена кинулася була слідом, намагаючись наздогнати племінника, та він не впустив її до своєї спальні, рішуче зачинивши двері прямо перед її носом. Тітка, чудово знаючи його запальний і непокірний характер, не стала наполягати. Коли хлопець трохи відійде, то сам усе розповість. Вона поспіхом повернулася до своєї кімнати, дістала з сумочки мобільний і швидко набрала номер Ілони.
Мія відчайдушно чекала на дзвінок від Сашка весь наступний день. Вона буквально не випускала мобільний з рук, панічно боячись проґавити такий бажаний виклик. Але він не зателефонував ні цього дня, ні наступного. Ні навіть через тиждень. Останню надію остаточно розвіяв безглуздий випадок: коли вони гуляли із сином та Наталею парком, подруга примудрилася десь загубити свій телефон. Дівчата одразу ж пішли й купили новий. Наталя заспокоювала Мію, нагадуючи, що про всяк випадок записала у мобільний Сашка і свій номер теж, тож хлопець міг би набрати її, якби не зміг зв'язатися з Мією. Поки подруги чекали біля сервісного центру, у душі ще жевріла слабка надія, проте відновити стару сім-карту через якісь технічні збої так і не вдалося. Разом із втраченим номером зник і останній шанс на те, що Сашко знайде бодай когось із них.
— Та не переймайся ти так, — звично заспокоювала її Наталя. — Я ж казала: всі вони однакові.
— Твоя правда, — втомлено погоджувалася з нею Мія. — І все одно я ні про що не шкодую. Можливо, усе це дійсно на краще. Принаймні тепер я вважатиму себе абсолютно вільною від будь-яких примарних зобов’язань і нарешті зможу розгледіти поруч справді надійну людину.
Намагаючись переконати саму себе, вона з головою поринула у звичну рутину. Наближалися нові свята, які вимагали ретельної організації. Невдовзі з весільної подорожі повернулася щаслива Оля з чоловіком. Кількість замовлень стрімко зростала, а організація дитячих днів народження забирала чимало сил, але працювати стало значно легше. З виходом Олі з відпустки у Мії нарешті відпала потреба сидіти вечорами за ноутбуком, обробляючи листи клієнтів. Малий Сашко неймовірно радів цим змінам, адже тепер мама весь свій вільний час присвячувала йому.
Світлану Мія вже офіційно оформила до себе нянею. Дівчина навчалася на педагогічному, тож їй був критично необхідний офіційний досвід роботи з малечею. Тим часом Артем таки умовив Мію ризикнути й запустити новий проєкт із квест-кімнатами. Тепер вони бачилися щодня, узгоджуючи деталі нового бізнесу. Мія все частіше ловила на собі його задумливі, сповнені ніжності погляди. Артем завжди був поруч — надійний, сильний, але без жодного натяку на нав’язливість. Поступово він ставав для Мії по-справжньому незамінним. Наталя теж при кожній нагоді продовжувала нахвалювати хлопця, повторюючи, що подруга просто не цінує свого щастя. Та Мія й сама відчувала, що з кожним днем усе більше звикає до його тихої та відданої присутності у своєму житті.