Розділ 36.Перше вбивство — сигнал

 

Лондон усе ще відлунював відлунням недавнього тріумфу Катерини Вороніної. Ранкові газети виходили з розлогими, захопленими рецензіями, критики навперебій називали її виступ новим словом у сучасному виконавському мистецтві, а поштова скринька її агента була завалена запрошеннями на нові сольні концерти по всій Європі. Проте в Києві за одну-єдину ніч усе змінилося, безжально розірвавши цю лондонську ідилію.

Різкий, вимогливий дзвінок мобільного телефону Романа Плахотного пролунав о п’ятій ранку за лондонським часом, коли над Темзою лише починав розсіюватися густий нічний туман.

Катя миттєво прокинулася, сідаючи на ліжку й відчуваючи, як серце стискає передчуття біди. Ілля взяв слухавку. Голос слідчого на тому кінці дроту був хрипким, утомленим і переповненим глухою люттю.

— Марина мертва, — без жодних передмов кинув Роман. — Та сама дівчина, яка погодилася дати свідчення проти Гладкого. Її застрелили біля власного під’їзду, коли вона поверталася з роботи. Два постріли в голову. Працював професіонал, без шуму й свідків.

Катя повільно опустила ноги на холодну підлогу, відчуваючи, як тілом пробігає дриж. Ілля швидко вимкнув гучний зв'язок і притиснув слухавку щільніше до вуха, але вона все одно ловила кожне слово.

— Це Гладкий? — коротко запитав Ілля, і його обличчя вмить перетворилося на сувору, нерухому маску.

Роман важко зітхнув у слухавку:

— З СІЗО. Замовлення прийшло звідти, у нас немає сумнівів. Більше того, його люди вже залишили повідомлення. Прямо на місці вбивства, на лобовому склі її машини, знайшли записку, адресовану особисто вам із Катею. Там написано: «Перша. Далі — ближче».

Ілля так сильно стиснув корпус телефону, що його пальці побіліли від напруги.

— А як же її захист? Роман, ви ж обіцяли її берегти!

— Ми не встигли посилити заходи, — глухо відповів слідчий. — Вона сама вчора офіційно відмовилася від цілодобової охорони. Сказала, що втомилася жити під наглядом і хоче простої свободи хоча б на кілька днів. Це була фатальна помилка.

Катя повільно підвівся з ліжка й підійшла до великого вікна. За склом спав мирний, спокійний Лондон, ще не знаючи про трагедію, яка щойно розігралася за тисячі кілометрів від нього. Вона обняла себе руками за плечі, намагаючись стримати тремтіння.

Вона повернулася до Іллі, коли той закінчив розмову.

— Це сигнал, — тихо, але неймовірно чітко промовила вона.

Він повільно кивнув, підходячи до неї й обережно беручи її за плечі:

— Так, маленька. Це його кривавий сигнал. Він наочно показує, що його довгі руки здатні дістати будь-кого навіть із залізобетонної клітки СІЗО. Він хоче залякати нас, змусити замовкнути.

Катя нічого не відповіла. Вона мовчки підійшла до своєї віолончелі, сіла на стілець і взяла до рук смичок.

Кімнату наповнили перші звуки. Це був тихий, неймовірно тужливий Реквієм. Музика плакала про Марину — про дівчину, яка просто хотіла жити й бути вільною. Про всіх тих дівчат, які так і не змогли вибратися з брудних лап синдикату. Це була мелодія про нестерпний біль втрати й про ту саму холодну, невблаганну помсту, яка ніколи не спить.

Ілля сидів на краєчку ліжка й мовчки слухав її гру. Його обличчя здавалося висіченим із сірого граніту, а в глибині очей палахкотів небезпечний, смертоносний вогонь. Коли остання нота згасла в тиші номера, він підвівся й міцно обійняв її, притискаючи до своїх грудей.

— Ми повертаємося до Києва? — тихо запитав він. — Там безпечніше не буде, але ми принаймні контролюватимемо ситуацію на місці.

Катя твердо похитала головою, заглядаючи йому в очі:

— Ні. Якщо ми втечемо зараз, це означатиме, що Гладкий переміг. Я гратиму далі. Мій тур триватиме. Він не зможе зупинити мою музику й мій голос.

Ілля пильно подивився на неї, і в його погляді з'явилося глибоке, безмежне захоплення її незламною силою.

— Тоді я зроблю все, щоб зупинити його самого. Назавжди.

Він негайно дістав телефон і почав робити дзвінки один за одним — своїм людям у Києві, старим перевіреним зв’язкам із кримінального минулого, тим, хто залишився вірним йому попри все.

— Мені потрібен канал, — жорстко віддавав накази Ілля. — Знайдіть мені ту гниду, яка передає накази Гладкого з СІЗО на волю. Переверніть усе ізоляторне керівництво, але знайдіть мені ім'я посередника.

Того ж дня вони провели термінову зустріч із представниками Скотленд-Ярду та лондонською поліцією. Британські правоохоронці поставилися до інформації про вбивство ключового свідка з максимальною серйозністю. Заходи безпеки навколо Каті були посилені до абсолютного максимуму: тепер її супроводжував озброєний конвой під час кожного переміщення містом.

Катя не стала мовчати. Вона дала велике екстрене інтерв’ю провідним європейським телеканалам, присвячене вбивству Марини.

— Цей кривавий терор не зупинить правду, — дивлячись прямо в об'єктив камери, впевнено говорила вона. — Марина загинула за те, щоб світ нарешті дізнався про справжнє обличчя цієї мафії. І я обіцяю, що її жертва не була марною. Я говоритиму про це на кожному своєму концерті.

Світова спільнота вибухнула новою хвилею обурення. Провідні правозахисні організації виступили з різкими заявами, розпочався збір нових петицій, а на українську владу та правоохоронну систему чинився безпрецедентний дипломатичний тиск.

Результати не забарилися. Олега Кравченка, корумпованого прокурора, було остаточно й безповоротно звільнено з органів прокуратури з відкриттям кримінального провадження проти нього самого. Романа Плахотного за його принципову позицію та успішне ведення справи підвищили у званні, а сам процес над Антоном Гладким офіційно взяли під контроль міжнародні правозахисні спостерігачі.

Катя остаточно перетворилася на голос правди. Тепер вона була не просто талановитою музиканткою — вона стала символом спротиву кримінальному свавіллю.

Увечері в номері вона знову взяла в руки віолончель. Цього разу вона грала голосно, експресивно, на межі можливостей інструменту. З-під її смичка вилітали звуки, що кричали про трагедію Марини, про жорстокий сигнал ворога й про те, що її душа ніколи не зламається під цим тиском.

Ілля стояв біля вікна, уважно слухав цю бурю звуків і подумки будував плани захисту. Він чітко розумів: наступний удар Гладкого буде спрямований ще ближче до них. Це могла бути Олена Кірсанова, яка вела журналістське розслідування. Це міг бути літній батько Каті в Києві. Або... сама Катя.

«Я захищу її, — думав Ілля, стискаючи зуби. — Ціною власного життя, ціною всього, що в мене є. Вони не доторкнуться до неї».

Вона закінчила грати. Повільно відклала інструмент, підійшла до нього й тихо сіла до нього на коліна, обіймаючи його за шию.

— Ми не відступимо, Ілля, правда? — прошепотіла вона, дивлячись у його втомлені очі.

Він міцно притиснув її до себе, ховаючи своє обличчя в її волоссі:

— Ніколи, маленька. Ми підемо до самого кінця.

Вона ніжно поцілувала його в губи — спочатку м'яко, а потім дедалі пристрасніше й палкіше.

Тієї ніч у напівтемряві лондонського номера вони кохалися тихо, повільно й неймовірно чуттєво, ніби це була їхня остання ніч перед вирішальною битвою. У кожному їхньому дотику, у кожному подиху відчувався щемливий присмак тривоги, але водночас — абсолютна, непохитна вірність один одному. Вони чітко знали: попереду на них чекає справжня війна, але вони приймуть цей виклик разом.

Вбивство Марини було жорстоким сигналом від ворога. Але Катина музика стала їхньою гучною, сильною й вічною відповіддю, яку неможливо було заглушити жодними пострілами.