Розділ 38. Ілля бере ініціативу

 

Ілля більше не збирався чекати наступного ходу ворога. Захисна позиція ледь не коштувала їм життя Сергія Васильовича, а смерть Олени довела: правила цивілізованої гри більше не діють.

Після повернення до Києва він практично зник на цілі дні. Його телефонні дзвінки стали короткими й уривчастими, зустрічі проходили на нейтральних закритих територіях, а повертався він у глибокій ночі, коли на вулицях засинав останній запізнілий трамвай. Катя не розпитувала, куди він іде й з ким бачиться. Вона занадто добре знала свого чоловіка: Ілля знову свідомо зробив крок у тінь, туди, де колись почувався господарем, щоб силою витягнути Антона Гладкого на світло.

Сама ж вона повністю занурилася в роботу. Попереду був грандіозний сольний концерт у Києві, запланований через місяць на сцені Національної філармонії — велика зала, повний склад оркестру, пряма трансляція на провідних телеканалах країни. Катя готувала програму, яка була в рази складнішою та емоційно важчою за лондонську. Шостакович із його трагічним надривом, експресивний Прокоф’єв та її власна, щойно написана каденція — маніфест про війну, втрату, крихкий мир і незламність людського духу.

У квартирі батька панувала хитка, напружена тиша, яку порушували лише звуки віолончелі. Катя грала годинами, стираючи пальці до крові, виливаючи весь свій біль, лють і страх у струни. Ілля слухав її гру щоразу, коли йому вдавалося викроїти бодай годину між своїми таємними зустрічами.

Одного вечора він повернувся ближче до півночі. Його обличчя було сірим від утоми, під очима залягли темні тіні, але в погляді горів холодний, хижий вогонь переможця.

Він повільно зняв пальто й сів на стілець навпроти неї.

— Я знайшов канал, Катю, — тихо сказав він, розстібаючи верхні ґудзики сорочки.

Вона повільно опустила смичок, вдивляючись у його суворе обличчя.

— Який канал?

— Адвокат Гладкого, Власов. Саме він під виглядом юридичних консультацій проносив у СІЗО мобільні телефони й виносив шифровані записки з наказами для ліквідаторів. Усі фінансові потоки для оплати послуг кілерів проходили через закритий панамський офшор. Я залучив своїх найкращих хакерів і перехопив останній великий платіж, призначений для завершення київських «замовлень».

Катя відклала інструмент, відчуваючи, як усередині все стискається від напруги.

— І що ти зробив із цими грошима?

Ілля тонко й хижо посміхнувся — цією посмішкою він колись підписував смертні вироки фінансовим імперіям своїх конкурентів:

— Я переспрямував увесь транш іншому адресату. Одному впливовому кримінальному авторитету в Одесі, якому Гладкий уже три роки винен астрономічну суму за контрабандні канали. Тепер у Гладкого немає грошей на оплату нових убивств, зате з'явився смертельно небезпечний ворог усередині його власного кола, який вимагає повернення боргів негайно.

Вона завмерла, вражена масштабом його холоднокровної комбінації.

— Ти граєш у його ж гру, Ілля... на його території.

Він повільно кивнув, підводячись на ноги:

— Так. Але я граю в неї набагато краще за нього.

Катя встала, підійшла впритул і м'яко сіла до нього на коліна, обіймаючи за шию й заглядаючи в самі зіниці:

— Ти повертаєшся до того брудного світу, який колись так палко намагався залишити?

Він міцно пригорнув її до себе, ховаючи обличчя в її шиї:

— Ні, маленька. Я не повертаюся туди. Я прийшов туди лише для того, щоб назавжди закінчити цей світ і стерти його з нашого життя.

Вона ніжно поцілувала його в лінію щелепи, відчуваючи, як сильно напружені його м'язи.

— Будь обережним, благаю тебе.

— Завжди, — тихо пообіцяв він.

Наступного дня інформаційні стрічки столиці вибухнули новою сенсацією. Адвокат Антона Гладкого, Валерій Власов, був знайдений мертвим у своєму заміському будинку. Офіційна версія поліції — самогубство через затяжну депресію та фінансові проблеми. Проте в кулуарах правоохоронних органів і в кримінальних колах усі чудово розуміли: це було інсценування, організоване тими, кому Гладкий заборгував гроші після перехопленого Іллею платежу.

Роман Плахотний надіслав Іллі коротке зашифроване повідомлення: «Гладкий у паніці. Влаштував істерику в камері, кричить на наглядачів, вимагає термінового зв'язку з прокурором. Його зв'язки розсипаються на очах».

Катя прочитала повідомлення з екрана телефону й повільно підняла погляд на Іллю, який спокійно пив каву біля вікна.

— Твоя робота? — тихо запитала вона.

Він промовчав, лише злегка примруживши очі, але це мовчання було промовистішим за будь-які слова.

Вона підійшла, ніжно торкнулася його сильної, гарячої руки й прошепотіла:

— Дякую тобі за те, що рятуєш нас.

Він мовчки притягнув її до себе, міцно обіймаючи, захищаючи своїм тілом від усіх невидимих штормів.

Увечері вона грала тільки для нього. Кімната батьківської квартири наповнилася величними, глибокими звуками її віолончелі. Цього разу це була музика про ініціативу, про перехоплену владу, про внутрішню силу людини й про те велике кохання, яке не боїться забруднити руки в дорожньому пилу та крові, якщо це потрібно для порятунку коханих.

Ілля заплющив очі, слухаючи цю сповідь струн. Він знав: кожен його крок був виправданий. Він узяв усю брудну роботу на себе, щоб вона — його чиста, талановита муза — могла залишатися вільною, продовжувати грати на сценах світу й просто жити без липкого відчуття страху.

Небезпека все ще ходила десь зовсім поруч, заглядаючи в їхні вікна, але тепер Ілля йшов на пів кроку попереду ворога, прораховуючи кожен його рух, руйнуючи його плани до того, як той встигав підняти зброю.

Катя закінчила грати, дозволивши останньому акорду повільно розчинитися в кімнаті. Вона відклала віолончель, підійшла до нього й тихо сіла на килим біля його ніг, поклавши голову на його коліна.

— Іноді мені здається, що ти мій особистий прекрасний демон, — тихо мовила вона, дивлячись на нього знизу вгору.

Він ніжно посміхнувся, запускаючи пальці в її густе волосся:

— Демон для твоїх ворогів, маленька. І рятівник для тебе.

Вона згідно кивнула й потягнулася до нього за поцілунком.

Тієї ніч у напівтемряві кімнати вони кохалися тихо, ніжно й неймовірно глибоко, ніби мовчки дякували один одному за те, що попри весь цей жах і смерть навколо, вони все ще тримаються разом, не дозволяючи темряві поглинути їхні душі.

Війна за їхнє майбутнє тривала, і попереду на них чекало чимало випробувань. Але ініціатива тепер повністю належала Іллі. Вона мала грати свою божественну музику. Він мав захищати її до останнього патрона. До самого кінця.

Вона згадала влучні слова Франкліна Рузвельта, які так точно описували їхнє теперішнє життя: «Просто бажати недостатньо – слід запитати себе, що ти маєш намір зробити, щоб досягти бажаного».

Ілля не просто бажав їхньої свободи — він робив усе необхідне, щоб вирвати її з лап смерті.