15.ЕР-ДІВОН РОЗКРИВАЄ ОДНУ З КАРТ
Чорнолісся. Зуґ’Атар. Рік 106 Доби Війни, 11 день третього місяця весни.
На червоному троні-драконі сидів Ер-Дівон. Поруч бавились двоє білих кролів. Біля сходів, навпроти шанахші стояло велике овальне дзеркало в золотій рамі. Дзеркало було магічним, в нім Ер-Дівон бачив Аріс та верхній поверх Палацу П’яти Володарів.
Зуґ-шанахші спостерігав за тим, як до Палати Дзеркал один за одним входили принци та принцеси, як вони проходили випробування, не без його участі, і як вони виходили звідти, отримавши нові знання та досвід.
Та от видіння закінчились. Тепер у дзеркалі було лише відображення Ер-Дівона. Він підвівся з трону і, спускаючись білими мармуровими східцями, роздратовано вказав на магічний предмет.
- Приберіть його! – Відчувши настрій господаря, кролі настовбурчили вуха.
- Слухаємось!! – Двоє орків незграбно підбігли до дзеркала, обережно віднесли його в куток тронної зали і накрили чорною оксамитовою ковдрою.
Шанахші був здивованим, а ще – злим. Крізь кольорове віконне скло він дивився на сутінки, які видавались сьогодні на диво похмурими.
- Лише один із дев’яти. Один із дев’яти! Несподівано. А головне, навіщо? – Ер-Дівон глянув на тих же орків. – Хай готуються до ритуалу!
- Буде виконано, володарю!
Зеленошкірі покинули залу, аби сповістити інших про майбутній ритуал.
- Мабуть, настав час поговорити зі старим знайомим. – Ер-Дівон, який щойно стояв, споглядаючи у вікно захід сонця, розчинився у повітрі, аби за мить матеріалізуватися в іншому місці – власних покоях. Побачивши опустілу тронну залу, Сніжок і Сніжинка миттю перетворились на церберів і вороже поглянули на двері – ніхто не мав права входити у володіння їх господаря, без його на те згоди.
Спальня зуґ-шанахші виявилась не менш похмурою, ніж решта приміщень цитаделі. Посеред кімнати розташувалось велике ліжко з червоного дерева із балдахіном темно-синього кольору, що захищав від спеки та комах. З боків ліжка розмістились два столики. На кожному з них стояло по світильнику – скляному посуді із черепом всередині – що освітлювали спальню тьмяним блакитним світлом.
Навпроти ліжка стояла шафа із чорного дерева з шістьома дверцятами – двома довгими по краям та чотирма короткими у центрі.
Ер-Дівон підійшов до шафи та відчинив верхню пару дверцят. Всередині був лише один предмет – кругле дзеркало з чорним склом та срібною оправою. Воно стояло, опираючись на двох єдинорогів, прикрашене квіткою лотоса, колись золотою, а тепер – чорною.
- Кіроф. Уркихсар[1]! - Шанахші провів рукою поряд із дзеркалом. Чорне скло змінилось. Його поверхня почала світлішати і закручуватись по спіралі, доки не спалахнула яскравим жовтим світлом.
- Аріс! Ірбіс!
Жовте світло згасло. Всередині дзеркала з’явились розмиті силуети та предмети, які неможливо було розгледіти. Нарешті, Ер-Дівон побачив особисті апартаменти Архімага. По той бік дзеркала з’явилось здивоване обличчя голови Ради.
- Ер-Дівон?
- Вітаю, старий друже. Що? Не очікував?
- …
- Дійсно. Я вже кілька десятиліть не користувався кірофом, ледь не забув, як це робиться. – Ер-Дівон посміхнувся, але крізь чорну металеву маску цього ніхто не бачив.
- Що тобі потрібно?! – Запитав шанахші. В його голосі не було нічого, окрім ворожості.
- Які ми серйозні! Вирішив поговорити трохи, згадати стару дружбу.
- Нашої дружби немає уже дуже давно. Настільки давно, що її існування тепер здається маревом.
- Тут ти маєш рацію. Я чув, ти готуєш собі нових лицарів.
Обличчя Ірбіса витягнулось від здивування.
- Звідкіля мені про це відомо? Невже ти гадаєш, що лише у тебе є Кіроф Едаре[2]? Ні, Ірбісе! Дзеркало Правди має не лише голова Ради.
- Але звідки?
- Дуже якісна копія твого, або краще сказати, твого попередника.
Згадка про шанахші Орлана змусила обличчя Ірбіса залитись фарбою гніву.
- Ой, які ми чутливі! Невже, Ірбісе, вже забув, що саме завдяки мені ти є головою Ради?!
- Ти нікчемний бездушний убивця!
- Он як? А хто усі ці роки безсоромно ховається за спинами народів, намагаючись не забруднити свого білосніжного плаща у крові та бруді битви?!
- Не я розпочав цю війну! – Заперечив Ірбіс.
- Ти в ній навіть не береш участі. – Спокійно, виважуючи кожне слово, відповів Ер-Дівон. – Я лише хотів сказати, що на тебе чекає велике розчарування. Я докладу усіх зусиль, аби твої лицарі не досягли своєї цілі. І ще – коли я розпочну новий наступ, Ірбісе, тебе і всю твою убогу Раду очікує гігантський сюрприз!
Перш, ніж Архімаг встиг щось відповісти, Ер-Дівон знову змахнув рукою, і зв'язок перервався. Поверхня дзеркала стала такою ж чорною, як і раніше. Шанахші захлопнув дверцята шафи і підійшов до одного зі світильників. Він поглянув на череп, що горів всередині, і тихо мовив.
- Орлане, Орлане, колись я підкорявся тобі. Але вже сотню років ти добросовісно виконуєш свої обов’язки, щохвилинно освітлюючи мою спальню. – А потім додав, чи то собі, чи то уявному співрозмовнику, - не хвилюйся, Ірбісе, твою голову очікує зовсім інша доля.
З цими словами Ер-Дівон розчинився у просторі, а за мить, знову з’явився, тільки не тут, а кількома десятками метрів нижче.
Глибоко під землею Чорна Цитадель приховувала свою зловісну кузню війни. Вона являла собою цілу систему печер з центральним кратером і десятками прилеглих до нього ходів і тунелей, що розташувалися на кількох рівнях грандіозного підземного об’єкту. На самому дні печери текла вогняна ріка, беручи свій початок із драконячих гір, і будучи тут джерелом світла та жару. З обох боків її стискали гранітні береги, що являлись підлогою кратера кузні.
В спекотних, напівтемних, задимлених печерах день і ніч, не покладаючи рук, працювали сотні тролів, орків, мінотаврів та полонених. Ними командували шанахші та вампіри. Тут створювалась жахлива могутня зброя Ер-Дівона.
Довкола безперервно кипіла робота, і лише раптова поява Ер-Дівона змусила найближчих робітників здригнутися та на мить відволіктись від своїх справ. Побачивши свого господаря, до нього тут же підійшов один із вампірів. Він приклав руку до грудей і схилив голову.
- Ваша Могутносте!
- Покажи моє творіння, Кроу.
- Слухаюсь. – Вампір жестом виказав своє запрошення. – Прошу Вас, мій господарю!
Вони спустились широкими кам’яними сходами, витесаними в стіні кузні.
Коли ноги Ер-Дівона та Кроу ступили на тверду поверхню граніту, вампір прикликав одного із орків і віддав йому терміновий наказ. Зелена морда робітника, почорніла від жару та кіптяви кузні, на мить зблідла. Він зі страхом схилив голову і, обернувшись, зник в одному із прилеглих ходів.
- Сподіваюсь, ви мене не розчаруєте. – Ер-Дівон строго глянув на свого підданого.
- Ні, господарю! – Поквапився запевнити той, і відвести очі від спопеляючого нутрощі погляду зуґ-шанахші.
До великого полегшення Кроу зі входу почувся важкий скрип коліс. Попереду йшов ще один вампір, а слідом за ним восьмеро тролів тягли величезну металеву клітку на колесах, накриту темною ковдрою. Їх м’язи напружувались, жили здувались від ваги, яку доводилось штовхати, а морду і все тіло заливав піт. Вони вийшли із тунелю і зупинились перед господарем, важко дихаючи та звісивши голови.
Вампір, що стояв попереду, привітав господаря, як і Кроу, схиливши голову і тримаючи біля грудей праву руку.
- Мій володарю, радий вітати Вас, і готовий показати Вам найкращу зброю, яку бачив Орекхан.
- Я чекаю, Владерісе. – Спокійно відповів шанахші.
Вампір дав знак тролям і ті покірно стягли із клітки важку тканину. Те, що побачив всередині Ер-Дівон, змусило його очі сяяти задоволенням.
Міцні стальні прути утримували в клітці велетенське чудовисько. Воно не було схоже ні на одну із рас Орекхану. Його розміри досягали розмірів юного дракона. Усе тіло вкривалося сірою ковзкою лускою, міцнішою за дварфські обладунки. Замість кігтів, на передніх лапах росли довжелезні леза. Голову прикрашали великі роги та ікла. Одним помахом довгого, товстого, вкритого гострими шипами хвоста воно змело необачного троля, який, наче корж сповз по стіні кратера, залишивши по собі брудний слід із своїх мізерних мізків.
- Прекрасно. – Захоплено мовив Ер-Дівон. – Скільки їх?
- Сто вісімдесят, мій володарю.
- Сподіваюсь, ви встигнете виростити інших вчасно.
- Так, господарю.
- От і добре. – Ер-Дівон ще раз глянув на монстра і додав. – Я хочу продемонструвати його сьогодні під час ритуалу.
- Буде виконано, Ваша Могутносте.