43. СЕНТАР(ПАЛАЦ МУДРОСТІ)
Вітар. Рік 106 Доби Війни. 27 день третього місяця весни.
Коли настав новий день, лицарі готувалися до зустрічі зі старійшинами. Їх обладунки були по особливому начищені, ретельно відполіровані. Як два тижні тому, коли вони покидали білокам’яні стіни Аріс-Атару. Сьогодні вони знову були в повному озброєнні, зі стягами у руках.
Лицарі зібрали біля входу до Світлиці. Тепло Девіора зігрівало їх і дарувало свою енергію.
- Як тут тихо та спокійно. – Мовила Ельвіра. – Наче інший світ, де ні війни, ні плачу, ні смертей. Лише безтурботне та сите життя.
Довкола лицарів і справді проходили титани, титаніди і бігали невгамовні дітлахи. Їх одяг, безтурботні та щирі посмішки, веселий сміх і неквапливі розмови дарували відчуття безпеки. І лише шестеро осіб у бойових обладунках виглядали чужорідно.
- Доброго ранку. – До лицарів підійшов Олексій у супроводі двох титанів-охоронців. – Бачу, ви вже зібралися. Добре. Тоді не будемо гаяти часу. Я відведу вас до Сентару.
- Доброго ранку, Олексіє, будемо вельми вдячні.
Лицарі полишили Світлицю і рушили до Палацу Мудрості. Велична будівля по периметру була огороджена витонченою колонадою. Білі циліндричні колони підіймалися на висоту чотирьох поверхів, підтримуючи дах. Їх обвивав витесаний з каменю плющ, а капітель прикрашали пишні виноградні грона. Над головним входом висів щит із гербом Вітару. Масивні дерев'яні двері були не менше шести метрів заввишки і чотирьох у ширину. Поряд із ними лицарі видавались комахами.
- Краса! – Ріно не міг відвести зачарованого погляду. – Якби не важлива справа, я б нізащо не покинув це місце, доки все тут не оглянув.
- У вас ще буде час. – Відповів Олексій, - Але зараз, на вас уже чекають.
Як би зовні не відрізнялась архітектура будівель, внутрішнє планування схоже, адже виконує одну й ту ж функцію, вмістили членів ради. Зала засідань Сентару містила трибуни з дерев’яними кріслами, на яких сиділи старійшини та запрошені на збори особи, місце для виступів і трон володаря, на якому сидів Світозар.
Правитель Вітару був не звичайним титаном. Його кремезне тіло мало зріст майже п’ять метрів і темно-синю, а не руду, як у решти титанів, шкіру. Голова мала три обличчя з пишними білими бородами. Голову прикрашала золота корона, а на плечах лежала інкрустована прямокутним коштовним камінням пектораль. В одній руці він тримав золотий скіпетр, в другій – шаблю – символ влади і невідворотності закону. Дві інші лежали на головах білих левів, якими був прикрашений його трон. Тіло володаря вкривали білі символи.
На місці оратора стояв старійшина з двома зміями на тілі.
- Завершальне весняне засідання Віче року 19606-го від початку літочислення оголошую відкритим! На порядку денному винесені питання «Про роботу Віче у перший літній місяць», «Про святкування Дня літного сходження Девіора», «Про затвердження літнього циклу свят», «Про заслуховування лицарів Аріс-Атару». Головуючий засідання – володар Вітару, Світозар. Розпорядник засідання, старійшина Велемир. Для визначення чинності зборів прошу погаласувати.
Після слів розпорядника зала Сентару сповнилася гамору. Кожен з присутніх старійшин викрикував своє ім’я, титул, рік та місце народження і ще якусь не зрозумілу лицарям інформацію.
- Дякую. Сьогодні присутні 104 із 118 старійшин. Віче вважаємо чинним. Чи є в кого зауваження чи пропозиції перед розглядом питань з Порядку денного?
- Маю пропозицію, підняти четверте питання та розглянути його першим. – Мовив Світозар.
- Хто згоден, - вигукнув розпорядник, - прошу погаласувати.
Чергова хвиля вигуків прокотилася залою.
- Оскільки рішення прийнято, попрошу наших гостей до слова. – Підсумував Велемир, і покинув місце для виступів.
З одного із крісел підвівся лицар в золотому шоломі у вигляді голови оленя. На його плечах лежало справжнє хутро, а в руках він тримав для стяги, білий із золотим єдинорогом, та зелений із головою оленя. Він підійшов до трибуни і взяв слово.
- Вельмишановні старійшини, члени Віче, володарю Вітару, Світозаре. Дякую вам за можливість говорити сьогодні тут, у цьому чудовому місці. Я – Ельдор, принц Ліаланісу, північного ельфійського королівства Землі вітрів, стою перед вами, жителями Вітару, аби передати слова Ради магів.
Тринадцятого дня цього місяця ми покинули стіни Білого міста, аби дістатися до славної столиці титанів та говорити сьогодні із вами. Не всі, хто виїхав із Аріс-Атару зараз тут, і не всі, хто тут присутні, виїхали з Білого міста. Під час подорожі, ми неодноразово боролись за своє життя, втрачали друзів, і знаходили нових. Усе це заради того, аби прохати вас про допомогу. – Ельдор дістав з-під плаща сувій із печаттю Ради магів. – Зараз я зачитаю листа, з яким ми прибули до Вітару.
«Славний і мужній народе Вітару. Друзі, що неодноразово долали з нами спільні труднощі та негаразди. Сьогодні, від імені Ради магів, усіх жителів вільних земель Орекхану звертаємося до вас із проханням прийняти наш бік у війні, що охопила Землі вітрів і уже сотню років розоряє їх. Знаємо, це може бути для вас великою несподіванкою, адже ви уже чотири тисячі років, як від’єднанні від нас смугою Туманів. Та це гірка правда нашого життя. Зі сподіваннями про пам’ять подвигів наших предків та з надією на мужність і щирість вашого народу, віримо, ви не залишитеся байдужими до біди, що нас спіткала.
Голова Ради магів, Архімаг, Ірбіс.
13 день третього місяця весни 106-го року Доби Війни.»
- Війна… невже це правда?
- Така тривала? Як таке можливо?
- Яка біла?!
- Але це не наша проблема.
- Шкода… дуже шкода…
Залою Сентару прокотилися вигуки і перешіптування. Старійшини стривожено обговорювали почуте. Ельдор та лицарі мовчки чекали.
- Принце Ельдоре з Ліаланісу, - заговорив Світозар, і в Сентарі стало тихо, - нам прикро чути такі новини. Востаннє, коли мій народ стояв пліч-о-пліч із іншими народами Орекхану, під час битви із Червоним демоном. Тоді кожен із нас пожертвував усім, аби врятувати майбутнє Землі вітрів. Ми навіть змирились із тим, що смуга Туманів відділила нас від решти континенту. І тепер знову чути про війну… Як таке могло статися? Чому Рада магів не змогла попередити такі події?
- Не знаю, Ваша Величносте, чи зайдеться відповідь на Ваше запитання навіть у самих шанахші? Але я розповім усе, що нам відомо. Багато років тому у місці, яке ви знали як Райські ліси, народився хлопчик. Він був сином двох чорних магів. Але під час народження був проведений страшний ритуал. В результаті якого були убиті батьки дитини, єдиноріг і останній із Золотих драконів.
- Що? Гвенатрімус мертвий? – Світозар стукнув кулаком по підлокітнику трону. – Як таке сталося? Ви розумієте, які наслідки може мати його смерть? Це не добре.
- Так, Ваша Величносте. Наслідки були жахливі. Райські ліси перетворилися на мертву землю, яку ми тепер називаємо Чорноліссям. А новонароджене дитя виявилося не шанахші. Нам досі не відома його раса. Але могутність Ер-Дівона настільки згубна, що розпочата ним війна триває вже 106-й рік.
- Це жахливо, але я про інше. Ви не бачите усієї картини, і, я щиро сподіваюся, що мої побоювання ніколи не збудуться, але Гвенатрімус був не просто останнім із Золотих драконів, він був тим, хто наклав свою Печать на в’язницю Діаскоса.
- Червоний демон?
- Він може звільнитися? Володарю, Ви це маєте на увазі?
- Невже все може стати ще гірше?
Хвиля запитань знову пройшлася Палацом Мудрості.
- Давайте, не будемо зараз хвилюватись даремно, - відповів Світозар, - це лише мої думки, їм не обов’язково справджуватися. Принце Ельдоре, можете нам більше розповісти про баланс сил у війні?
- Звісно, Ваша Величносте. На боці Аріс-Атару знаходяться три королівства ельфів, два королівства дварфів, держава гномів, п’ять людських монархій, краї фавнів та кентаврів. Нейтральними залишаються території Дан’ер-кхан, Шио і Тайдон. На боці Ер-Дівона знаходяться Болота, Фірато, Шанхір, Стонвулаф, Гатамо і Дикош. Чорнолісся із чорною цитаделлю Зуґ’Атар – є його резиденцією. Окрім земель Затумання і уже перерахованих, у війні не беруть участі грифони, червоні та сині дракони і жителі Вітарліа.
- Чому ви досі не заручилися підтримкою нереїд? Адже вони могли б допомогти вам на водних просторах. – Здивувався Світозар.
- Цього я не знаю. – Відповів Ельдор.
- Що ж, ми почули достатньо. Дякую, принце Ліаланісу. – Велемир повернувся до місця для виступу. – Отже, як ми зрозуміли, Рада магів звертається до народу Вітару з проханням вступити і війну, прийнявши бік Аріс-Атару. Ставлю дане питання на галасування.
Будівля Сентару втретє переповнилася галасом, який тривав не довго.
- Дякую всім за вашу думку. Рішення прийнято. – Мовив розпорядник Віче. – Це не наша війна. Ми не братимемо в ній участі. Дев’яносто трьома голосами прохання Ради магів відхилено!
Останнє слово Велемира видалося лицарям навіть не громом, а цілою грозою. Невже усе було марним? Їх зусилля і жертви? Невже вони нічого не варті? Біль від байдужості титанів, наче мечем пройшовся душами лицарів. Чоловіки стисли кулаки, мовчки схиливши голови, а очі дівчат забриніли гіркотою і розчаруванням.
- Мені шкода. – Тихо сказав Світозар. – Ми розуміємо ваш біль, і я щиро співчуваю вашій біді. Але моя думка ніяк не вливає на рішення мого народу.
- Ми зробили все, що від нас залежало. – Стримано мовив Ельдор. – Думаю, нам немає сенсу більше залишатися тут. З вашої згоди, ми повернемося до Світлиці.
- Як бажаєте. – Відповів Світозар. – Олексій проведе вас.
- Дякуємо.
Лицарі підвелися зі своїх крісел. І же були готові рушити до виходу, та посеред зали в повітрі заворушилися часточки світла. Вони закружляли в заворожливому танку, а тоді спалахнули. Яскравий спалах осліпив усіх присутніх. А коли зір повернувся, усі побачили постать у червоному плащі з широким капюшоном на голові. За спиною постаті мерехтіли полум’яні крила, від яких по всій залі розходився жар.
- Жителі Вітару, вітаю вас, - гучний і владний голос торкнувся вух кожного присутнього, - думаю, ви знаєте, хто я?
- Емісаре Світів, для нас велика честь та радість споглядати твою присутність у цій залі, - відповів Світозар.
- Не можу відповісти того ж. Бо мене переповнює жар гніву! Світозаре, твоє серце щире та відважне, а мудрість гідна великого володаря. Проте серця і розум твоїх старійшин змарніли і більше не варті довіри. Якби ваші предки сьогодні побачили ваші вчинки, їх охопив би сором. Титани, діти богів, мужні, славні охоронці добра. У що ви перетворилися? Вперше за чотири тисячі років до вас прийшли з простягнутою рукою. А що ви? Розніжилися від безтурботного життя. Нерозумні сліпці, якщо обманюєте самих себе, наче ця війна не торкнеться вас.
- Пробач нам, Емісаре, чи можеш пояснити свої слова?
- Сила Ер-Дівона і його війська росте. Незабаром розпочнеться фінальна битва. Без вашої допомоги, землі людей, ельфів, дварфів і інших рас падуть. Захмелілий від перемоги, Ер-Дівон захоче стати одноосібним володарем усього Орекхану. Куди він тоді направить свій погляд? Титани і громовержці зможуть самостійно вистояти? Окрім того, твій страх, Світозаре, коли ти почув про смерть Гвенатрімуса не безпідставний.
- Якщо то правда, то нам не залишається вибору.
- Будете вагатися, і все, чого ви досягли і чим так пишаєтесь – буде знищене. Вся Земля вітрів перетвориться на згарище.
- Тоді я, Світозар, як чинний володар священної землі титанів, перед обличчям Емісара Світів, керуючись виключним правом наслідника крові богів, уперше і востаннє за історію свого правління не визнаю рішення Віче за закон! Без потреби перегаласування, приймаю рішення вислухати прохання Ради магів і оголосити про вступ титанів у війну проти Ер-Дівона.
- Володарю! – Вигукнув розпорядник, здивований словами Світозара, - З моменту літочислення це втретє, коли володар титанів оголошує невідворотне рішення! – Але швидко оговтавшись, Велемир згадав необхідні слова, - ми – єдиний народ. Єдиний Дух. Єдина Воля. В ім’я майбутнього раси титанів, схиляємо голови перед волею правителя!
- Хай живе правитель! Хай живе Вітар! – Голоси старійшин зазвучали в єдиному заклику. Вони піднялись зі своїх крісел і вклонилися Світозару. Володар Вітару теж піднявся з трону, схрестив руки зі скіпетром та шаблею, і схилив голову у відповідь.
- Обіцяю, що буду вірним народу Вітару до останнього дихання і краплі крові!
Лицарі стояли здивовані, побаченому. Ще ніколи нічого подібного їм не доводилося спостерігати. Вони, будучи дітьми монархів, навіть не чули про таке.
- Ціль моєї появи досягнута. – Мовила постать з полум’яними крильми. – Перш, ніж покинути вас, дам пораду. Заручіться підтримкою своїх сусідів.
Емісар посміхнувся, перетворився в часточки світла і зник.
- Ця посмішка… - Серце Каріни раптово здригнулося.
- Що ти маєш на увазі? – Запитала Камаш.
- Та ні, нічого. – Відповіла Каріна. – Мабуть я перехвилювалася, от і здалося.