32.ВІДЬМИ
Територія Гатамо. Рік 106 Доби Війни. 19 день третього місяця весни.
- Нічого не виходить! – Через півтори години марного перелистування пожовклих сторінок, Елдон спересердя жбурнув ґримуар і той ледь не вилетів із намету, ображено впавши додолу. – Теж мені Книга заклинань! Усіляка дурня є, а те, що дійсно потрібно - немає! А може, - поглянув він на Ельдора, - спробувати те закляття, що використав Гриф під час битви?
- В жодному разі! – Застеріг ельф, - заклинання з одного слова – це найвища форма магічної майстерності. Насправді, таке слово – це лише ключ, що активує ціле заклинання або кілька заклинань. Якщо ти спробуєш його використати раніше, ніж будеш готовий, воно, у найкращому варіанті, просто не спрацює, а в найгіршому, витягне усю твою магічну силу і уб’є тебе.
- Тоді не буду! – З острахом відповів халфлінг. – Але, що ж нам робити?
- Якщо ми не можемо звільнитися з цієї пастки, – Мовив Ельдор, - нам залишається лише одне – готуватись до бою.
- Так і зробимо! – Підхопив дварфський принц Ріно, - Кого ми тільки не били! І відьмам мармизи натовчемо!
- Було б непогано. – Погодився Рональд.
- Ви це чуєте? – Запитала Камаш.
- Що саме? – Запитанням на запитання відповіла Ельвіра.
- Тишу…
Після слів ельфійської принцеси, усі звернули увагу на те, що поза наметом справді стало тихо. Не було вітру, а, отже, не було і піщаної бурі. Пастка зникла.
- Цікаво, що сталося? – Елдон схопився з місця, і першим вискочив із схованки. Слідом за ним із намету вибрались лицарі. Довкола лежав свіжий пісок, принесений нещодавньою бурею. Але це було єдиним доказом того, що вона взагалі існувала.
- Нічого не розумію. – Не вгавав халфлінг. – Якщо це була пастка, то де ті, хто її створив? Або ті, хто нас звільнив?
- Поглянь уважно он-туди. – Вказав рукою Ельдор.
У ясному небі летів білий птах із довгою шиєю. Це був лебідь. Він прямував до лицарів, і наближаючись до них, почав знижуватись. А тим часом, свіжими піщаними барханами біг рудошерстий койот. І він, як і лебідь, прямував до подорожніх. Це не могло бути простим співпадінням. Цьому було пояснення.
- Шанахші. – Мовила принцеса Лайдонаусу.
- Саме так, - погодився ельф.
- Вітаю вас, лицарі Арісу! – Пролунав жіночий голос.
Лебідка майже торкнувшись піску вмить перетворилась на прекрасну сірооку жінку з білим довгим волоссям, переплетеним золотими стрічками, зодягнену у срібну мантію. А поряд із нею постав худорлявий старий у вицвілому пошарпаному вбранні. Його старечі мудрі очі розглядали лицарів карими зіницями. У нього була сива борода і таке ж посивіле скуйовджене волосся. Обличчя, обвітрене піщаними вітрами та роками життя вкривали глибокі зморшки.
Стоячи поряд, вони виглядали як царівна та жебрак, проте лицарі чудово розуміли, що перед ними два могутні маги, і зовнішній вигляд ніяким чином не визначає рівень їх сили.
- Якого лося?! – Вигукнула Хоррін, коли обидва закляття були розірвані. Зникла не лише піщана пастка, але й палантир згас і більше не показував лицарів.
- Хтось втрутився у наші справи. – Мовила Нхур, - Хтось могутній.
- Шанахші? – Прошипіла Джазз.
- Ні, гноми-колядники. – Проквакала Лінея. – Ти зовсім дурна, чи що? Хіба є ще хтось, хто міг би нам завадити?
- Годі вам! – Втрутилась Нхур, одразу припинивши чвари, що уже зароджувались. – Ми маємо щось вдіяти, інакше Ер-Дівон залишить нас без голів.
- Не варто турбуватись, - відповіла Хоррін, - наші сестри уже майже на місці. За кілька хвилин вісімнадцять відьом наздоженуть лицарів.
- А як же шанахші? – Не вгавала Нхур.
- Думаєш, маги впораються проти сили наших сестер? – Перепитала схожа на стерв’ятника стара.
- Сподіваюсь, що ні. – Видихнула жінка у пурпуровій мантії. – Чекатимемо від них звістки.
- Мене звуть Койот, я – наглядач Пісків. – Голос старця був на диво молодим та мелодійним.
- А я, Сейн-Дінан, Провидиця. – Додала жінка.
- Раді бачити вас, шановні шанахші, - мовив Ельдор, - ми дякуємо вам за те, що звільнили нас із цієї пастки.
- Рано дякуєте. – Відповіла жінка, - ви вільні, але небезпека не минула. Незабаром сюди прибудуть відьми, і нам доведеться битись проти них.
- А покинути це місце ми не можемо? – Перепитала Ельвіра.
- Не втигнемо, вони нас наздоженуть. Тому, аби не витрачати намарно сили для втечі, пропоную підготуватись. Зберіть речі, розімніть м’язи та очистіть розум. Це допоможе нам перемогти ворогів.
- Так і зробимо. – Погодився Ельдор. – Гаразд, друзі, до роботи!
- Хлопче, - Сейн-Дінан звернулась до Елдона, - підійди-но, поговоримо.
- Так, пані, - зніяковіло відповів халфлінг, - уже біжу.
Шанахші пильно глянула на парубка, і той зашарівся. Ще ніхто так відкрито не розглядав його. Тим паче, настільки вродливий. Та жінка не подала виду, що помітила його сором’язливість.
- Елдоне, - вимовлене його ім’я змусило хлопця стрепенутись. Звідкіля вона його знає? Хто вона взагалі така? – Елдоне, заспокойся, і звільни свій розум від усіляких дурниць. Прийде час, і я дам відповіді на твої запитання, але зараз ти маєш дещо пообіцяти мені.
- Пообіцяти? Що саме?
- Не хвилюйся, - всміхнулась Сейн-Дінан, - нічого небезпечного. Запам’ятай ось що, щоб не сталося сьогодні, якою б важкою тобі не видалась майбутня битва, ні за жодних умов, чуєш, якби тобі того не кортіло, не використовуй закляття тиші.
- Добре, я обіцяю.
- Запам’ятай, в жодному разі. – Знову наголосила шанахші.
- Авжеж, пані, я зрозумів.
- Гаразд, – впевнившись, що її слова досягли бажаного результату, жінка знову всміхнулась, - тоді, можеш теж готуватись.
- Добре. – Елдон розвернувся і побіг до місця, де ще кілька хвилин тому був намет, а зараз повним ходом йшли приготування до бою. Щоправда, на даному етапі, це було схоже на швидкий збір перед черговою подорожжю. Халфлінг підхопив із піску кинутий раніше ґримуар, дбайливо витряс із нього застряглі піщинки і, загорнувши у синю тканину, заховав до своєї сумки.
- Думаєте, ми впораємось? – Тихо запитав Койот у Сейн-Дінан. Він стояв поряд із нею і спостерігав за приготуваннями лицарів.
- Відкрите магічне протистояння не спрацює, – мовила провидиця, - доведеться змінювати тактику, інакше нам не перемогти.
- Що Ви маєте на увазі? – Перепитав старий.
- Елдона вважати магом наразі не варто. А четверо лицарів не зможуть атакувати. Для Мін-Су немає води, для Рональда – дерев, Ельдору не вистачає тварин для маніпуляцій, а світло Камаш в і так залитій сонячним сяйвом пустелі ніхто й не помітить.
- Залишаємось ми, атаки Каріни та Ельвіри і захист Ріно. Що ж тоді?
- Лицарям потрібен буде ближній бій, а нам кілька сценаріїв для магічного протистояння.
- Звісно.
- Буде важко. Але, так, ми впораємось. – Неначе переконуючи себе, додала Сейн-Дінан.
- Було б чудово. – Старий заплющив очі, склав хатинкою долоні біля перенісся і розмірено зробив вдих-видих. Він повторив це кілька разів, збираючи свою магічну силу в єдиний гармонійний вир, що переповнював усе його тіло. Він відчув порух вітру, шепіт піску, тепло Девіора. Скрізь вирувала енергія, невичерпна, нестримна, неприборкана, та не кожен умів її вхопити. – Хай береже нас Дух Землі вітрів!
- Авжеж.
За двадцять хвилин лицарі та двоє шанахші гуртом стояли на вершині одного із барханів. Їх погляди були спрямовані на північ. Саме звідти до них наближалася хмара куряви. Коли та виявилась достатньо близько, усі побачили, що саме її здіймало. Вісімнадцять велетенських змій різних кольорів долали дюну за дюною, наближаючись до своєї здобичі.
- Гарне маскування. – Зауважила провидиця.
- Так, - погодився Койот, - дуже практичне.
Як тільки змії опинились на сусідньому бархані, одразу зупинились. А коли хмара куряви розвіялась, лицарі побачили вісімнадцять жінок, зодягнених у сукні тих же кольорів, яких були змії. Їх обличчя ховалися за масками у вигляді роззявлених зміїних пащ.
- Ви ступили у наші володіння без дозволу, - мовила одна з відьом, - за це ми вас покараємо! Сестри, вперед!
В руці кожної відьми була магічна паличка. За командою вони одночасно піднялись вгору, спалахнули різнобарвним сяйвом і магічним дощем линули на лицарів.
- Сила Ордену! – Дварфський принц активував своє уміння, і магічний купол закрив їх загін від атаки. Та коли перша із них досягла захисного бар’єру, Ріно зрозумів, що той не витримає такої сили. - Стережись!
- Щит Волі! – Активувала заклинання Сейн-Дінан, і магічна енергія, що вивільнилась із її грудей охопила кожного з союзників, а тоді злилась із куполом, викликаним дварфом. Магічна атака відьом безуспішно билась феєрверками об спільний захист.
- Сила Ордену! – Не очікуючи закінчення відьомської атаки, принцеси Ельвіра та Каріна викликали дракона та грифона.
- Примноження Надії! – Вигукнув Койот. І в цей момент уже не два, а шість магічних створінь спрямували свої атаки на ворогів.
- Я-й!! – Закричали відьми, що стояли попереду. Магічний спалах і гуркіт на мить охопив їх гурт. Спрацювали захисні амулети та закляття, тому жодна із них не загинула, але тепер вони були вкриті ранами та порізами.
У чотирьох були розбиті маски, і, як виявилось, їх обличчя були не тільки не привабливішими, а такими ж потворними. Вкриті лускою, зі зміїними очима, іклами, і навіть язиками. Розкуйовджене волосся, рвані сукні та сліди опіків від магічного пошкодження додавали моторошності.
- А щоб мене! – Вилаявся Мін-Су, - не приведи Доля, ще насниться.
- Сестри, розділення. – Прошипіла одна із відьом. А тоді крикнула, - Атака!
В момент, коли в небо злетіли два послідовних магічних залпи із дванадцяти спалахів кожен, шість відьом, що стояли позаду, відступили на десяток метрів і утворили коло.
- Розсіювання! – Вигукнули Сейн-Дінан та Койот. Спільне закляття не лише зупинило двадцять чотири магічні снаряди, що наближались до них, але й зруйнували власний захист.
- Йой, - здивувався Ріно.
- Так потрібно. – Мовив старий шанахші.
- Сила Ордену! – В небо знову злетіли дракон та грифон.
- Втілення! – Одразу за дівчатами мовив Койот. У цей момент, перебуваючи в польоті, дракон та грифон, зіткані з магічної енергії почали набувати фізичних рис. За мить-другу вони перетворились у справжніх створінь із плоті та крові.
- Ого! – Здивування пролунало з обох сторін.
- Лицарі, ваш час. – Не гаючи ні хвилини, віддала команду Сейн-Дінан.
Відьми одразу скористались ударними заклинаннями, аби позбутись магічних істот. Чотирьох атак було достатньо, щоб убити грифона, але той, в свою чергу, перед смертю устиг заклювати одну із раніше поранених відьом.
Дракон же був створінням величним. Червона луска сяяла у променях Девіора, як ще одне сонце, що з’явилось над пустелею. Широко розпростерті крила тінню нависали над відьмами, а всередині рептилії зароджувалося полум’я. Дракон роззявив пащу, і вогняний струмінь охопив відьомський загін. Крики та зойки лунали із вогняної хвилі, а коли та вщухла, на ногах залишились стояти лише вісім чаклунок.
Дракон опустився поряд, бо то була його перша і остання атака вогнем. Він був лише породженням магії, тому, на відміну від справжніх своїх братів, створити вогонь міг лише раз. Проте, у нього залишилось велике і дуже тіло, повне пазурів, шипів та гострих зубів. Він був готовий атакувати відьом, що вижили.
Доки відьми відволіклися на сутичку із грифоном та драконом, четверо лицарів помчали на них, аби зіштовхнутись у ближньому бою. Дракон, звісно, був ще тією морокою для відьом, та вони не могли не помітити лицарів, що наближались до них. Проте, жодне закляття у їх бік не було активоване.
- Чому вони не нападають? – Підозріло, запитала провидиця, - не можуть же вони бути настільки сліпими?
- Не можуть. – Погодився Койот. – А це що?
В небі над шістьома відокремленими відьмами з’явилася темна цятка, і швидко почала розростатись, утворюючи хмару темряви.
- Невже? – Сейн-Дінан була здивована. Вона давно не бачила такої магії.
Відьми, що за попередньої атаки відділились від решти, наразі намагались активувати особливий вид магічної сили, відомий як ритуал.
Ритуали були сильними заклинаннями масової та тривалої дії. Це стосувалось як цілей заклинання, так і тих, хто його активував. І зараз, шість відьом були зайняті саме цим дійством, доки їхні сестри вели бій із суперником.
Завдяки своєму зв’язку із божествами мороку, відьми були найкращими провідниками для заклинань «темних» шкіл, що іменувалися «прокляттями». Одне із них мало ось-ось з’явитися серед пустелі.
Камаш, яка разом із Ельдором, Рональдом та Мін-Су мчала до відьом і уже підіймалася по дюні, на котрій ті стояли, різко зупинила коня.
- Стій! – Вона глянула в небо. Хмара темряви різко розросталась і грозила накрити усіх довкола. – Не подобається це мені. – Вона швидко схопила лук, дістала одну зі стріл, натягла тятиву. – Сила Ордену!
Випущена стріла, мов комета, злетіла в повітря і спрямувалась на хмару темряви. Досягнувши її, стріла спалахнула блискавкою.
- Не подіяло. – Камаш знову потяглась до сайгаку. Цього разу на лук лягло дві стріли. – Сила Ордену!
Стріли досягли своєї цілі і уже два спалахи замість одного освітили хмару темряви. У відповідь та невдоволено загуркотіла.
- Грім? – Ельфійка втретє дістала стріли. Тепер їх було три. – Сила Ордену, потрійний вистріл!
Три сяючі стріли злетіли вгору. Темрява продовжувала рости, тому прицілюватись не було необхідності. Головне було вирахувати силу пострілу, і принцесі Лайдонаусу це вдалося.
Стріли досягли цілі. Всередині хмари один за одним активувались три спалахи. Їх загальна сила була настільки великою, що в коло, утворене відьмами вдарила блискавка. А вслід їй, темрява проллялась чорним дощем на тих, хто її прикликав. Місце де стояли відьми перетворилось на смоляну яму, яка одразу ж почала засмоктувати своїх жертв. А від прокляття, що переповнювало цю темряву, не могли врятуватись навіть відьми, котрі його призвали. Шість чаклунок корчились у муках та всмоктувались у чорну жижавицю.
- Вдалося. – Камаш важко зітхнула. Вона витратила забагато сил, і тепер більше не могла боротись. Та й друзі не чекали на неї. Доки вона зупиняла прокляття, Рональд, Ельдор та Мін-Су уже піднялись на бархан і були готові вступити у бій із відьмами.
- Встигла, – полегшено видихнула провидиця, - якби відьми завершили ритуал, ми б не врятувались.
- Так, вона – молодець. – Погодився Койот.
Дракон склав крила і хижо облизнувся. Його жовті очі з вертикальними зіницями зосередились на здобичі. Вісім відьом поряд із ним були наче миші перед хижою і голодною кішкою. Проте, зграя мишви теж може покусати. Гребінці на спині дракона швидко затріпотіли, попереджаючи про небезпеку. Він замахав передніми лапами, намагаючись дістати найближчих цілей, але необдумано кидатись у бій не поспішав. Краєм ока він помітив трьох лицарів, що підіймались на дюну.
Відьми трохи відступили, і теж наче чогось очікували. Вони уже знали, що їхні сестри, які мали б стати вирішальною силою битви, програли її. Спочатку вони переважали кількістю своїх суперників майже вдвічі, а тепер їх стало менше, ніж ворогів. А ті навіть не постраждали.
Так, дварф та ельфійка, а також дві дівулі в червоному та помаранчевому обладунках вичерпали свої сили. Двоє шанахші, звісно, мали ще певний запас магії, але теж небагато. Наразі, найбільшою загрозою для них були троє лицарів та дракон. А, отже настав час відкритись, час показати свої справжні обличчя.