2.НАРОДЖЕННЯ У КРОВІ

«Батьками Ер-Дівона були двоє чорних магів. Та в момент його народження було вчинене велике Зло, що вмить змінило околиці землі на десятки кілометрів. Коли на світ з’явився Ер-Дівон, у жертву були принесені Єдиноріг та Золотий дракон.

У той момент сколихнулась земля, потьмяніло світло Девіора, що ховався за обрій, а високо в горах почулося пронизливе завивання шакалів, від якого холонула душа.

Усі древні раси довідались про народження чогось жахливого і про не менш жахливе вбивство.»

(Літописи Вогню)^[1]

Райські ліси. Рік 1044 Доби Володарів, 3-й день першого місяця осені.

Ще один день поволі крокував до свого завершення. За межами Райських лісів сідав Девіор, гасячи своє проміння в безкрайніх водах Древнього океану. Поблизу маленького джерела, що причаїлося поряд з невисокою скелястою горою, знаходилися два мага. Обоє були загорнуті в просторі чорні плащі з широкими капюшонами.

Одним був невисокий чоловік сорока років. Насправді ж, враховуючи те, що він шанахші, років йому було не менше ста двадцяти. В руці він тримав довгу криву палицю, що слугувала для нього магічним посохом.

 Другою – була темноволоса жінка з карими очима тридцяти років, тобто, близько ста літ. Її руки гладили чималий округлий живіт.

- Дейне, - звернулась жінка до чоловіка, обережно сідаючи на кам’яну плиту, - надходить час народжувати. Ти маєш швидко все підготувати.

- Гаразд, Танто. – Чоловік підійшов до жінки, нахилився та поцілував її ніжне чоло. Випроставшись, він вигукнув, - син, що ти мені народиш, стане наймогутнішим шанахші всіх часів! – На його обличчі з’явилась посмішка, сповнена пихи, ненависті та трохи божевілля.

- Вгамуйся! Готуй тварин.

Нічого не відповівши, Дейн попрямував до печери, що розташувалась у підніжжі гори. Він зупинився біля входу і прокричав.

- Ґорґі! Бау аздеваусоу!^[2]

З печери почулося хрипле сопіння та важкі незграбні кроки. Згодом, примружуючись та невдоволено бурмочучи, на сонячне світло вийшли троє зеленошкірих орків.

- Принесіть тварин!

Орки, мовчки закивали головами і, повернувшись, з видимим задоволенням зникли в холодному темному гроті печери.

Через деякий час орки повернулись, тягнучи своїми кривими зеленими лапами білосніжного єдинорога. Зв’язаного, вони кинули його біля ніг Танти, і знову попрямували до печери.

Цього разу з ними пішов Дейн. Згодом, уже в більшій кількості вони знову показались із входу в печеру, тягнучи за собою щось здоровенне, з огляду на те, які зусилля їм доводилось прикладати і як важко вони дихали, тягнучи це «здоровенне». І якби не саморобна дерев’яна платформа з вісьмома колесами, навряд їм узагалі вдалося б це зрушити з місця.

Поготів, промені вечірнього Девіора освітили золоту луску, що вигравала на світлі різнобарв’ям кольорів. Величний Золотий дракон виявився в’язнем підступних шанахші! В його мудрих очах прочитувалися смирення та відчай.

- Ти робиш велику помилку, - маг почув голос дракона, - я старий і мої роки вже пораховані, смерті я не лякаюсь. Але ті наслідки, що принесе моя загибель, будуть жахливими!

- Це не має жодного значення. Уже все вирішено!

Дракон був дуже старим, навіть древнім, але і його було б надзвичайно важко впіймати, якби в мага не виявилось кількох десятків метрів безцінної чарівної мотузки Ін-ахтар^[3] – єдиного засобу, здатного приборкати та втримати могутню істоту.

В погляді Танти промайнув зловісний вогник. Вона підвелась, витягла з-за паска кинджал із золотим руків’ям, і простягла його чоловікові.

- Ауйо че чи ґор-ґурум чез ауйо бір!^[4] Він буде владарювати над чотирма вітрами, руйнуючи долі цілих народів! – Промовив Дейн. Узявши в руку кинджал та піднявши з землі золоту посудину, він попрямував до поваленого єдинорога.

- Нехай наші сила та уміння будуть віддані йому, аби він став непереможним! – Мов доповнюючи чоловіка, промовила Танта.

- Першою в жертву буде принесена Невинність! Щоб всі пізнали, що народжений є дитям Темряви! – З цими словами Дейн схилився над твариною, поглянув у кришталево чисті очі єдинорога, і перерізав йому горло.

На деревах злякано закричали птахи і, злетівши з гілок, понесли жахливу звістку усьому лісу. Після цього маг вирвав ріг тварини, і наповнив посудину кров’ю. Ножем він вичистив середину рога, і разом з посудиною поклав його поряд з драконом.

Танта нетерпляче спостерігала за діями чоловіка, прикусивши нижню губу.

- Другою помре Мудрість! Щоб народжене стало мудрішим і підступнішим будь-кого, хто живе на Номбве, і щоб кожна душа прихилила коліна перед його могутністю або загинула! – Дейн підійшов до дракона, відкрив нагрудні пластини, і ввігнав скривавлений кинджал в серце чарівної істоти.

Від смертного стогону захиталась земля, небо вмить заповнилось чорними грозовими хмарами, і блискавки прорізали всю околицю, вбивши тих, хто посмів залишитись після смерті першої тварини.

Шанахші підніс золоту посудину до рани і наповнив її кров’ю дракона, змішуючи її з кров’ю єдинорога. Після цього Дейн вирізав із драконових грудей серце і, стиснувши його, наповнив кров’ю вичищений ріг однорога. Він прошепотів слова заклинання, і подав ріг дружині.

Танта залпом випила смертельний напій. Її очі спалахнули вогнем, а потім – так само миттєво згасли.

- Часу майже не залишилось! Я скоро помру! Але перш, ніж це станеться, дитя має народитись. І ти мені в цьому допоможеш. – Жінка опустилась на землю.

- Добре! Почнімо! – Дейн накинув на голову капюшон, взяв до рук посох і почав промовляти заклинання. Він витяг з мішечка на поясі шість дорогоцінних каменів і виклав їх на живіт дружини.

- Швидше! – Передчуваючи швидку та неминучу смерть і, звиваючись від болю, прокричала Танта. – Я не в силах це стерпіти!

- Намагаюся. Та мені потрібно, щоб кров, яку ти випила, подіяла на дитину, а також пришвидшила потуги.

Маг сильніше зосередився на заклятті. Його голос тепер звучав, немов гуркіт грому. Орки, що досі стояли осторонь, злякано відійшли ближче до печери, щоб, у разі чого, сховатись в її гроті.

Дейн вмочив вказівного пальця в кров, якою була наповнена золота миска, і намалював на животі Калі кроваву зірку, кінці якої з’єднували камінці. Потім, він схопив двома руками жезл і став обходити довкола дружини, рухаючись проти сонця. По шостому колу він зупинився, і скінчив повторювати закляття.

- Я вже народжую, – прохрипіла Танта, - допоможи мені!

Відкинувши жезл, Дейн опустився навколішки, аби прийняти пологи…

- Ось він, я його бачу! Ще трохи! Ну ж бо!

Пройшла ще хвилина-друга, перш, ніж довкола пролунав дитячий крик, а разом із ним стихли крики і стогін жінки.

- О, Танто, ти б його бачила! Це наш син! Наш! І ім’я йому – Ер-Дівон^[5]!

Дейн підніс маля до золотої миски, заповненої кров’ю єдинорога та дракона, і занурив сина в неї, після чого сповив його плащем шанахші. Він поглянув на малюка, зняв зі своєї шиї амулет, і вклав його у дитячу долоньку.

- Ось і все. Тепер і мені прийшов час віддати тобі своє життя – силу, яка зробить тебе міцнішим та здоровішим… П’ять років буде достатньо, щоб ти зміг сам про себе подбати. Ти станеш наймогутнішим, непереможним шанахші Орекхану! Ти, і ніхто інший!

З цими словами Дейн перерізав собі вену, і його кров вузенькими струменями потекла на амулет. З кожною краплею крові малюк ставав дедалі старшим і міцнішим. А коли маг здійснив останній подих, поруч із ним сидів хлопчик п’яти років, огорнутий магічним плащем.

До нього насторожено підійшло кілька орків і зупинились, немов вкопані, чогось очікуючи. Хлопченя оглядалося довкола, не промовляючи ні слова, а його мозок, у цей час, намагався осмислити, що відбувається, і найголовніше – хто ж він?

…на цьому видіння зникло і в Залі магічної ради повисла цілковита тиша.

- Ось, що насправді означає його ім’я! І ось, що дійсно сталося! – В голосі Ірбіса чулося хвилювання. – Шанахші, з яким ми стільки часу боролись – зовсім не шанахші! Кров істот, яку випила Танта, щоб пришвидшити пологи, змінила расу дитини, зробивши дитя іншим створінням.

- Тепер в нас нове завдання: ми маємо дізнатися, хто він. Ким насправді є Ер-Дівон?! Лише тоді, і ні хвилиною раніше ми зможемо знайти спосіб, щоб нарешті перемогти його.

- На сьогодні все, дорогі друзі! У нас багато роботи. Роки боротьби проти зуґ-шанахші виявились роками війни проти того, кого ми навіть не знаємо! Оголошую засідання Ради завершеною.