7.ЧИ ТО ПРОРОЦТВА, ЧИ ТО ЗДОГАДКИ

«Звістка про те, що Ер-Дівон не шанахші блискавкою пролетіла Орекханом. Для когось вона стала причиною панічного страху, але для більшості перетворилась на світло надії на перемогу і волю від чорного ярма.

На деякий час припинились активні бої. Війська лише виконували патрулювання та захист вільних земель. Усі народи очікували новин та нових наказів із Арісу. Але там, здається, не поспішали із відповіддю. Рада Магів мовчала. Можливо вперше за весь час війни шанахші не видавали жодних наказів, не проводили рішучих наступів, не закликали інші народи до швидких атак. Тепер вони стали максимально обережними, зважуючи кожні дії та рішення.

За наказом Архімага Ірбіса 13-го дня другого місяця весни року 106-го Доби Війни була створена Палата Аналітичних Досліджень.

Всі, хто був причетним до цієї справи, під керівництвом мага Барса, вивчали сотні манускриптів і старовинних текстів, наново переглядаючи історію Орекхану та його окремих рас.

Першими, хто потрапили під пильний погляд шанахші стали єдинороги та Золоті дракони. Також досліджувалась уся можлива інформація щодо спадковості. Проте ці дослідження не приносили необхідних результатів. Не було жодних зачіпок стосовно того, ким є Ер-Дівон насправді…»

(«Літописи Вогню»)

«Четверта кільцева вежа Ради Магів, збудована з червоного каменю і розташована посередині грандіозного комплексу, виконує функцію найбільшого в Орекхані архіву. Тут зберігаються рукописи, настільки древні, наскільки давнім є сама писемність в Землі вітрів. Майже не залишилось тих, хто здатен прочитати більшість із них, бо написані такі сувої на давно забутих мовах.

Існують десятки текстів, що розповідають про зародження Орекхану і найдавніших її рас. Сотні пергаментів бережуть у собі древні перекази та легенди.

Серед тисяч документів знаходяться й історичні записи, що відрізняються більшою точністю у часі і просторі, але й датовані значно пізнішими періодами, ніж легенди чи перекази.

Проте серед усього цього літературного багатства Орекхану особливе місце посідають пророцтва. Багато з них написані ще першими його жителями, а тому залишаються дуже розмитими або й узагалі не піддаються трактуванню. Деякі уже здійснилися, а інші – чекають свого часу.

Та, не зважаючи нінащо, Рада Магів ставиться до них так же серйозно, як і до Хронік. Особливо тоді, коли відчувають брак знань та досвіду.»

 («Сапфірна книга Каменів»)

Аріс-Атар. Четверте кільце Ради Магів. Архів. Рік 106 Доби Війни, 24 день другого місяця весни.

Біля входу до центральної зали величезного архіву стояли двоє шанахші. Обидва були одягнуті в біле, що свідчило про їх звання. Один тримав у руці золотий жезл Алаґре, бо то був ніхто інший, як сам Архімаг Ірбіс. Інший був дещо молодшим, його каштанове волосся ще не вкривала сивина, а борода була значно коротшою, ніж у його співрозмовника. В руці він тримав срібний^[1] посох зі смарагдовим набалдашником. Під коштовним каменем були прикріплені два витки золотої нитки Ін-Ахтар, яка була доказом того, що власник посоху мав звання заступника голови Ради Магів.

- Пане Барсе, я не знаю, чим Ви тут займаєтесь, але пройшло уже десять днів. Десять! А Ви і Ваша Палата не знайшли жодної зачіпки! – Ірбіс рідко був таким схвильованим. Мабуть тому, що він так само рідко почував себе настільки безсилим. Уперше за багато часу перед ним постало питання, на яке він не знав відповіді.

Молодший шанахші винувато знизав плечима.

- Пробачте, пане Голово, ми працюємо, не покладаючи рук. Переглянули сотні рукописів, знайшли чимало інформації про єдинорогів, драконів, шанахші… і, врешті-решт, легше не стало. Ми не знаємо, хто такий Ер-Дівон, як і те, чи є хоч хтось, хто знає?!

Ірбіс хотів ще щось додати, але в цей момент пролунав голос із архіву.

- Пане Барсе, чи не могли б Ви поглянути? – Розмову шанахші перервав один із ельфів, що досліджував полиці з передбаченнями. Шанахші переглянулись та поквапилися до ельфа.

- Що тут у тебе?

- Погляньте. – Юнак дуже обережно підніс до шанахші древній пожовклий сувій. – Це одне з найдавніший передбачень, які я зустрічав. Воно датується 918 роком Доби Розквіту.

Окинувши сувій швидким поглядом, Ірбіс зауважив.

- Золота Доба…цей текст написано на древньоельфійському, ми не можемо його прочитати.

- Але я можу! – Заперечив ельф. Шанахші знову переглянулись. Вони уже й не сподівались, що в Орекхані живе бодай хтось, хто розуміє забуті мови і письмена. – Мене навчав цій мові мій прадід. Хай я не всі слова розумію, та здається, це передбачення стосується Ер-Дівона. А ще тут мовиться про те, що у війні братимуть участь Титани.

- Що? – Так часто, як за останні дві хвилини, Ірбіс не дивувався жодного разу. – Жителі затуманних земель^[2] воюватимуть?! Ти не помилився?

- Ні, пане Архімагу. Якщо бажаєте, я перекладу це передбачення і Ви самі в цьому переконаєтесь.

- Будь такий люб’язний. – Голова Ради звернувся до свого підлеглого. – Пане Барсе, коли переклад буде завершено, принесіть його мені. І не баріться.

- Буде зроблено. – Молодший за званням та віком шанахші шанобливо схилився перед Архімагом.

- От і добре. А зараз, прошу Вас, мені вибачити, маю справи. Бажаю прихильності Аміки^[3]. – Шанахші вийшов із архіву і попрямував до шостого кільця, де розташовувався його дім.

- Дякую, Ервіне, ти щойно врятував усіх нас від громів та блискавок. – Звернувся Барс до ельфа, коли за Ірбісом закрилися двері архіву. – А зараз розкажи мені більш детально, що саме тут написано.

- Рада Магів має сформувати спеціальний загін і відправити його в Затумання. Там посли мають вмовити Титанів приєднатися до Армії Звільнення. – Ельф зробив невелику паузу, і додав. – Якщо це не вийде, війна може бути програною.

- Що значить: «якщо не вийде»?

- Тут не сказано, що Титани дадуть згоду. Як і не сказано, що з їх допомогою війна буде завершена. Я зроблю переклад тексту, і Ви самі все зрозумієте.

Через годину-півтори Ервін завершив переклад пророцтва і підійшов до Барса, який тим часом обійшов архів, аби перевірити роботу решти працівників Палати.

- Ось тримайте. – Ельф простягнув шанахші списаний аркуш.

Барс узяв текст і почав читати:

В Землі Вітрів Тінь руку простягне,

Сховавши сонця ясного проміння,

Страждання й руйнування принесе,

Розкидавши і долі, і каміння.

 

Коли те Зло у світ оцей прийде,

То п’ятеро життя свої складуть,

І сила чотирьох у нім буде,

Така, що Землі перед ним падуть.

 

Доба Війни у Орекхан прийде

Триватиме роки, десятиліття.

Здаватиметься, що ніколи не буде

Кінця цього кривавого жахіття.

 

Якщо з землі, що за Туманами лежить

Не прийдуть з допомогою Титани.

І ось на зустріч з ними вже спішить

Загін послів відправлених від магів.

- І це все? Більш нічого конкретного?

- Поки що ні, пане. Можливо, нам пощастить відшукати ще щось.

- Дуже на це сподіваюсь. Гаразд, можеш повертатись до роботи.

Шанахші вийшов із архіву, і попрямував до Ірбіса.

- Це, звісно, не те, на що я сподівався, проте, що є – те є. – Відповів Архімаг, прочитавши принесений йому переклад пророцтва.

- І які наші подальші дії? – Запитав Барс.

- Дії? Якщо ти маєш на увазі Титанів, то я маю дуже великі сумніви…

- А якщо вони справді наш шанс на перемогу?

- Тоді нам варто відрядити в Затумання послів.

- Кого саме?

- А над цим слід подумати. Сподіваюсь, до завтра рішення буде прийняте.

- Тоді, пане Голово, з Вашого дозволу, я Вас залишу.

- Так, звісно. До зустрічі, пане Барсе.

Коли позаду одного шанахші зачинились двері, інший усівся на диван та замислився.

- Як дивно богині Долі інколи сплітають своє плетиво! Навіть шанахші дивуються! Адже за століття, що триває війна про Титанів ніхто й не згадав. Могутні жителі Орекхану звісно могли б допомогти у війні, та були відмежовані від решти материка широкою смугою Туманів, а війна жодним чином їх не торкалася. І хто та що не говорив би про героїзм та подвиги, жодна жива істота при здоровому глузді ніколи добровільно не вступить у війну, яка її не стосується. Що ж робити тепер?

Архімаг ще раз перечитав переклад передбачення і знову задумався. Пізно вночі йому все ж вдалося знайти рішення, і наступного дня Ірбіс сповістив Раду Магів про знайдене пророцтво.

Шанахші довго радилися і, нарешті, вирішили сформувати загін послів. Розуміючи, що подорож буде небезпечною, було вирішено призвати воїнів. Проте ризикувати досвідченими офіцерами заради сумнівного заходу, коли триває війна і кожна пара рук порахована, ніхто не наважився. Відправляти звичайних воїнів теж не можна було, бо це могло бути розціненим Титанами як неповага з боку шанахші.

Нарешті, Рада Магів одностайно вирішила зробити запит в усі монархії Орекхану, і прикликати на це відповідальне і ризикове завдання членів монарших родин, але лише тих, що не були прямими спадкоємцями престолів.

Того ж дня із Аріс-Атару в усіх напрямках помчали гінці, аби сповістити монархів про рішення Ради. І незабаром, в Білу Цитадель почали прибувати принци та принцеси найближчих держав.