25.ЦАРИЦЯ ХЕПСЕТ

«Анубі – являє собою малочисельну войовничу расу людей-шакалів, що населяють розпечені піски Стонвулафа. Вони живуть, підкоряючись суворим законам поділу суспільства, будови соціальних класів і неймовірно сильному почуттю волелюбності.

Суспільство анубі розділене на клани, якими керують аннаки – верховні шакали. Своєю чергою, всі аннаки підпорядковуються алакні – правителю анубі.

З раннього дитинства анубі виховують своїх дитинчат, навчаючи військової справи, не зважаючи на стать цуценяти. У їхньому суспільстві і чоловік (самець), і жінка (самка) однаково рівні, якщо здатні володіти зброєю. Анубі, перш за все, воїни!

У їхньому суспільстві є й інші професії – ремісники, будівельники, науковці, жреці та багато інших, але, однаково, кожен із них – вправний воїн. Завдяки цьому, нечисленна раса тримає у своїх могутніх лапах армію рабів, що в кілька разів перевищує її по кількості особин - перевертнів.»

(«Агатова Книга Каменів»)

Стонвулаф. Палац алакні. Рік 106 Доби Війни, ніч з 16 на 17 день третього місяця весни.

Величезна крилата істота опустилася на плити палацового двору, піднявши в повітря клуби пилу. По її слизькому, вкритому лускою боці сповзли дві сіруваті тіні. Вони озирнулися на всі боки, зачекавши, поки пил знову вляжеться. Після чого, піднялися сходами і зупинилися біля вартових.

- Ми хочемо бачити алакні Хепсет! – Твердий чоловічий голос прорізав нічну тишу.

- Це можливо лише вранці. – Відповів один із вартових.

- Ми не маємо можливості чекати до світанку. - Відрізав другий гість. - Інакше, навіщо б ми з'явилися посеред ночі?

- Але, ми не можемо...

- Можете! - Підвищив голос той самий гість. – Або... ми самі увійдемо.

Вартові напружилися і направили на гостей свої списи.

- Заспокойтеся. – Сказав другий чоловік. – Передайте алакні Хепсет, що прибули посли Чорного Володаря, і просять про термінову аудієнцію!

- Зачекайте тут. – Відповів один з анубі. – Я спробую щось зробити.

Воїн розвернувся і зник за дверима палацу.

- Сподіваюся, вони поквапляться. – Мовив гість, що був трохи вищим на зріст. – Ато, скоро світанок.

- Не хвилюйся, Владерісе. Я думаю, у Хепсет знайдеться для тебе затишне місце, якщо раптом щось...

- Я поки що й сам можу про себе подбати. – Огризнувся вампір.

За кілька хвилин вартовий повернувся. Поруч із ним стояв придворний слуга. Він граційно схилився, вказуючи рукою на двері, тим самим запрошуючи гостей увійти.

- Ходімо за мною, я проведу вас до тронної зали.

Спочатку вони пройшли довгою галереєю колон, прикрашених загадковими малюнками й увінчаних блакитними лотосами. Після чого, зникли за дверима, що вели до широких сходів, які охороняли статуї крилатих шакалів. Піднявшись на другий поверх, гості та придворний опинилися в тронній залі.

По периметру приміщення стояли високі кам'яні колони прямокутної форми зі смолоскипами на гранях, вкриті письменами. У проміжках між ними стояли вартові з довгими металевими списами. По центру знаходилася прямокутна посудина, в якій горів вогонь, що слугував додатковим джерелом світла.

Ще двоє воїнів охороняли золотий трон, що стояв на височині, до якого вели вісім мармурових сходинок. На ньому, одягнена в біле вбрання, схоже на довгі відрізки тканини, що могли приховати лише деякі частини чорного, як вороняче крило, тіла, сиділа цариця анубі. Красу її тіла підкреслювали золоті браслети, діадема і тіара, інкрустовані великими коштовними каменями кольорів веселки. Її вовче обличчя ховалося за прозорою вуаллю смарагдового відтінку. В одній руці вона тримала батіг, як символ влади, а в іншій анх – круглий хрест – символ життя, таким чином, показуючи, що є повелителькою життя її підданих.

Гості зупинилися перед царицею, з іншого боку вогню.

- Царице Хепсет, від імені нашого володаря, його могутності Ер-Дівона, вітаємо Вас. – Промовив вампір, схиливши голову.

- І я вітаю вас, мої гості. Що стало причиною такого пізнього візиту?

Владеріс зробив крок уперед. Язики полум’я освітили його бліде, позбавлене проявів життя обличчя.

- Алакні Хепсет, хай буде довгим та успішним ваше правління. Моє ім’я Владеріс, я – вампір. Чорний володар відправив нас до Вас із проханням про послугу…

- Послугу? – Здивувалась цариця. – Чого він бажає?

- Наші вороги набули нових союзників. І в даний момент вони прямують до Діаскоса. Наш повелитель бажає, щоб вони туди не дістались.

- Хіба Ер-Дівон не може зробити цього самотужки?

- Може, алакні. Та час, наразі, не на нашому боці. За нашими даними, ближче до вечора вороги досягнуть Ліксанху. Саме там Ер-Дівон хоче завдати нищівного удару з Вашою допомогою, могутня Хепсет.

- Що саме потрібно від мене Ер-Дівону і хто ці вороги?

- Мій повелитель просить у вас дві сотні Ваших рабів. – Відповів вампір.

- Двісті голів? – Хепсет, на мить, втратила самовладання, сприйнявши названу цифру за прояв нахабства чи, навіть, пихи. Адже, хто він, Ер-Дівон, такий, щоб вимагати від неї – алакні анубі, її людей, та ще й у такій кількості?! Але дуже швидко жінка впоралася зі своїми емоціями, зробивши вигляд, наче нічого не трапилося.

- Саме так, алакні Хепсет, - цього разу, менш упевнено підтвердив Владеріс, - справа в тім, що ворогами Ер-Дівона є вісім лицарів, відправлених Аріс-Атаром.

- Що ж це за лицарі такі, якщо для їх знищення потрібно аж двісті перевертнів, не рахуючи моїх воїнів, які їх контролюватимуть?

- Ці лицарі, - мовив інший гість, - пройшли випробування в Залі Орденів та Палаті Дзеркал. Як Ви розумієте, вони володіють особливими знаннями та Силою Орденів.

Почувши таку відповідь, цариця задумалась. В залі настала напружена тиша. Нарешті, алакні поглянула на гостей, і запитала:

- Що я отримаю, якщо ризикну такою кількістю своїх підданих?

Це запитання, особливо перша його частина, зачепила другого гостя своєю зухвалістю, як йому здалося. Він не стримався і вигукнув:

- Та як ви смієте чогось вимагати від нашого повелителя?!

- Фобосе! – Владеріс грізно глянув на свого супутника, оголивши гострі ікла.

Та хлопця це не зупинило. Він підняв руку вгору, і його одяг, що складався із жилету, широких штанів і тюрбану, що захищав від пилу й піску, змінився на вбрання шанахші, а в його лівій руці з'явився магічний посох. Праву руку Фобос спершу приклав до грудей, а потім виставив уперед, спрямувавши долонею на царицю. З його вуст злетіло щось схоже на зміїне шипіння.

- Страх… - Напівпрозоре кубло енергії повільно поплило з його руки до Хепсет. Звиваючись, наче змія, воно піднялось до її ніг і…розчинилось. На обличчі Фобоса з’явилось здивування.

Жінка підвелася із трону і гнівно глянула на шанахші.

- Хто ти, щоб залякувати мене, Верховного володаря найвойовничішої раси Землі вітрів?! Під моїм правлінням покірно схиляють голови шість тисяч анубі і двадцять п’ять тисяч перевертнів! Ті, кого неможливо підкорити визнають мене володаркою їх життів! Хто ж ти такий, жалюгідний хлопчисько, що посмів кинути мені виклик?

Позаду цариці згустилися й розповзлися тіні. Якась невидима сила торкнулася Фобоса. Він не відчув страху, ні! Це було зовсім інше відчуття! Перед собою він побачив чарівну жінку, настільки прекрасну, що цілком був поглинутий бажанням підкорятися їй. Хлопець, не відриваючи зачарованого погляду, покірно опустився на коліна.

- Прошу вибачення, володарко… - тихо мовив шанахші, - моє життя належить Вам.

- Не варто таких жертв, - усміхнулася Хепсет, і сіла на трон.

- Щиро просимо вибачення, алакні Хепсет, - мовив Владеріс, - мій товариш ще надто юний, тому буває нетерплячим та дурним. Назвіть свою ціну, і Ер-Дівон щедро заплатить.

- Гаразд. – Остаточно заспокоївшись, відповіла цариця анубі, - тоді я вимагаю по п’ятнадцять срібних за кожного раба і ще стільки ж у разі загибелі. А також по п’ять золотих за кожного анубі, і ще п’ятнадцять, якщо він загине.

- Ми згодні.

- Тоді я виділю вам дві сотні перевертнів і десять погоничів^[1].

- Разом… вісімдесят золотих зараз. І, як домовлялися, компенсація за кожного вбитого – після виконання завдання. – Підсумував вампір.

- Усе вірно. – Погодилась Хепсет.

- Є ще дещо… - мовив Владеріс. І коли впевнився, що зустрічного запитання не буде, продовжив, - з Вашим військом відправлюсь я і ще двоє шанахші.

- Вважаю, це буде дещо складно, враховуючи, що скоро настане день і ви не зможете переміщуватись. Чекати на вас ніхто не буде.

- Не хвилюйтесь, алакні Хепсет, цього не потрібно. Як туди дістатись, я вирішу сам. Із вашим військом відправляться Фобос, - Владеріс вказав жестом на свого товариша, який досі стояв на колінах під дією чарів цариці, - та Гієна, шанахші, яка наразі перебуває у Ваших володіннях.

- Так, про неї мені відомо. Ми навіть якось зустрічались. Наскільки мені відомо, вона вивчає прийоми керування та контролю перевертнів.

- Маєте чудову пам’ять, царице. Те, чим вона займається стало однією з причин, чому Ер-Дівон призначив її відповідальною за проведення даної операції. Вранці Гієна прибуде до Вашого палацу.

- Тоді, хай буде так! – Погодилась Хепсет. – На цьому й покінчимо. Настає світанок, вам варто поквапитись, щоб не потрапити під промені Девіора.

- Дякуємо, алакні Хепсет, хай будуть довгими і яскравими роки Вашого володарювання! - Владеріс приклав праву руку до грудей і схилив голову. – Вранці Гієна віддасть вам золото. Сподівають, ми матимемо щастя ще колись бачити Вас. Прощавайте.

Не чекаючи на відповідь, вампір розвернувся і, підхопивши Фобоса, поспішив до виходу. Шанахші, ще не оговтавшись від впливу цариці, підсвідомо попрямував за товаришем. Опинившись у коридорі, Владеріс зупинився.

- Що це було, Фобосе? Ти вирішив усіх нас занапастити, безголовий парубче? Хепсет – володарка цілого народу. До того ж, якщо раптом не зрозумів, це ми прийшли просити про послугу, а не навпаки!

Фобос роздратовано видихнув, вилаявся собі під ніс, і поспішив покинути палац. Невдовзі вони опинилися на подвір’ї царського палацу.

- Давай, відшукаємо Гієну. – Мовив Владеріс. – Мені необхідно заховатись та відновити сили.

Удвох вони підійшли до свого крилатого звіра, який їх покірно очікував, і, осідлавши його, зникли в передсвітанковому небі сірувато-чорно кольору.

Під ними миготіли будинки, вулиці, дерева. Оминувши високі палацові стіни, алею крилатих анубі і головний храм бога-шакала Анну, Владеріс та Фобос спрямували свого крилатого монстра до жилих кварталів, де проживала знать, купці та інші багаті анубі.