22.ВІДНОВЛЕННЯ ПРОВІНЦІЇ

«Наш мозок має погану звичку щось перебільшувати або недооцінювати. І щоб навчити його цього не робити, необхідні роки тренувань. І не так важливо, маг ти чи людина, ельф чи дварф, гном^[1] чи халфлінг^[2] – ти цьому або навчаєшся, або продовжуєш помилятися.

І от минають роки важких тренувань, а життя знову тебе дивує. Так сталось в той день, коли в Аріс-Атар прилетіла маленька пташина з жовтим тільцем та червоно-синіми крильми.

Пролетівши сотню кілометрів, це дрібне створіння зуміло сколихнути величний Аріс-Атар. Відшукавши Раду Магів, пташина «передала» повідомлення лицаря Ельдора про обставини в провінції Атумау. Без зволікань із столиці вирушили двоє шанахші, аби перевірити істинність повідомлення.»

(«Літописи Вогню»)

Аріс-Атар. Рада Магів, житловий комплекс шостого кільця. Рік 106 Доби Війни, 14 день третього місяця весни.

Рудоволоса жінка самотньо стояла біля прочиненого вікна і сірими очима споглядала захід сонця. Девіор повільно ховався десь за великими лісами Калсору, фарбуючи небо в рожеве, а його промені поступово згасали в холодних водах Древнього океану.

Несподівано поряд із вікном з’явилась невелика пташина. Маленьке створіння стривожено тріпотіло крильми, літало зі сторони в сторону, намагаючись привернути увагу.

- Ти хочеш щось розповісти? – Жінка простягла руку і птаха примостилась на її долоні, - що трапилось?

Птаха швидко защебетала. Обличчя жінки стало жорстким та гнівним. Тримаючи пташину у руці, вони покинула свої покої.

Через кілька хвили за однією із сотень дверей, якими була облаштована Рада Магів почувся легкий але наполегливий стукіт.

- Увійдіть. – Пролунав чоловічий голос.

Вкриті позолотою двері прочинились.

- А, пані Аро, що стало причиною Вашого пізнього візиту? – поцікавився чоловік.

- Вітаю, поважний пане Ірбісе. Маю для Вас важливі новини.

- Прошу, сідайте. – Архімаг вказав рукою на диван.

Жінка оминула скляний столик із ніжкою у вигляді розлого дерева, і сіла на гаптований срібними та золотими нитками диван. Поряд примостився Архімаг.

- То про що Ви хотіли розповісти?

Пані Ара простягла руку і випустила на стіл малу пташину.

- Я отримала посланні від лицарів.

- З ними щось трапилось?

- Ні, з ними все добре. Але… - жінка на мить затримала дихання, а тоді сповненим металу голосом додала, - зі слів принца Ельдора, в провінції Атумау державна зрада!

- Зрада?! Ви упевнені? Це серйозне звинувачення.

- Нажаль. Пташина розповіла про те, що поселення провінції спустошені та розграбовані, а їх мешканці помирають від голоду або страждають від злочинів Гімеера.

- Як ми могли таке дозволити? Хто з шанахші відповідальний за ці землі?

- Маг Зорін, пане.

- Зорін? – Голова Ради підійшов до шафи, відчинив дверцята, і промовив, - уркихсар!

Темна поверхня Кіроф Едаре спалахнула яскравим світлом.

- Альманір^[3]! Зорін! – Жовте світло закрутилось у спіраль, але замість обличчя чи житла мага, Ірбіс побачив лише темряву, - щось сталось. Зорін живий, але не відповідає.

- Тут можливі два варіанти, або він у змові із Гімеером, або в неволі.

- Маєте рацію. Ось як ми вчинимо, - мовив Ірбіс, - разом із Барсом негайно вирушайте в Атумау та дізнайтесь, що там насправді відбувається. Вам на допомогу я відряджу ще магів, щоб ви змогли якнайскоріше усунути нанесені провінції збитки. Якщо слова Ельдора правдиві, ви знаєте, що робити із Гімеером.

- Будьте певні, Голово Ради, ми зробимо все, що від нас вимагається.

- Тоді, не буду вас затримувати. Відшукайте Барса та вирушайте в дорогу, нехай береже вас Дух Землі вітрів!

- Дякую, пане.

Незабаром Аріс-Атар полишили великий хижак родини котячих білого кольору та з чорними плямами на хутрі, а також білий папуга з рудим гребінцем. Східним мостом вони попрямували на зустріч весняній ночі.

Спочатку їх шлях освітлювала рожевощока Моріе, але чим далі на схід, тим густішими ставали хмари, аж поки нічна темрява не оповила землю та їх. Крізь пітьму барс та ара долали кілометр за кілометром. Їх зіниці світились магічним сяйвом, їх зір та м’язи були підсилені заклинаннями, а тому вони могли безупинно долати шлях, аж до пункту призначення.

А перед світанком, коли шанахші дістались кордонів провінції, їх зустріла щедра злива. Проте, з першими променями сонця, дощ зупинився, даючи дорогу весняному теплу.

По дорозі до Атумау, Барс та Ара відвідували поселення, що їм траплялись. Там вони побачили та почули численні підтвердження отриманого повідомлення.

Девіор піднявся досить високо перш, ніж шанахші дістались Тармінділу, де вони зустрілись із старійшиною поселення Рамуілом.

- Панове шанахші, наше село лицарі полишили понад годину тому. Разом із тими, що прибули за даниною, вони відправились до фортеці Атумау.

- Даниною? – Перепитав Барс.

- Так, пане. Щонеділі воїни Гімеера приїздили за платнею, як вони казали, за нашу безпеку і захист від ворогів. Проте немає більших ворогів, ніж Гімеер та його люди!

- Чому ж ніхто не повідомив Аріс-Атар?

- Хто б нам дозволив? – Насупився старий. – Гімеер, звісно, сволота, проте воїнську справу знає добре. Він ретельно охороняє землі, які вважає своїми. Він має шпигунів у кожному селі, а у своїй фортеці тримає заручників. Ніхто не ризикне життям рідних, поки вірить, що вони живі.

- Ну гаразд. Думаю. Нам час вирушати далі. Незабаром прибудуть наші люди та допоможуть відновити поселення.

- О, ми щиро вдячні вам, панове. Проте, нам уже пощастило. Учора лицарі своєю силою відродили наші посіви, завдяки чому, звільнили нас від голодної смерті. Бажаю вам щасливої дороги, хай береже вас Дух Землі вітрів!

- Дякуємо, Рамуіле. Ви теж бережіть себе та своїх людей.

Шанахші полишили село і відправились в Атумау. Дорогою вони повернули в Альманір, аби дізнатись, що насправді сталося з шанахші Зоріном. Як виявилося, він був ув’язнений лордом Гімеером.

До полудня Барс та Ара прибули в Атумау. Там вони стали свідками незвичної битви, котру лицарі вели проти війська Гімеера.

- Твій дух зломлений, Гімеере, кинь зброю і здайся. – мовив Ельдор.

- Нізащо! Краще – смерть! – Лорд вихопив кинджал та спробував ввігнати його собі в шию. Та цього не сталось. Випущені Камаш зірки-сюрикени вп’ялись в руку Гімеера, змусивши впустити кинджал. Разом із цим, з-під землі вирвались дві довгі ліани, призвані Рональдом, і міцно, мов канати обплели лорда.

Переможений командир безсило схилив голову. Це був кінець його війні. Його поразка!

- Наказую всім скласти зброю і перейти під наше командування до часу, поки не прибудуть шанахші. – Вигукнув Ельдор, - а тебе, Гімеере, будуть судити згідно законів Землі вітрів за всі злочини і шкоду, яку ти спричинив людям, котрих мав би захищати.

- Уже прибули! – Лицарі озирнулися і побачили позаду себе двох білих магів. – Вітаємо! Раді бачити вас знову. – Звернувся пан Барс до лицарів.

- Ми також дякуємо вам за повідомлення, - промовила пані Ара. – Ви багато зробили для Аріс-Атару та всіх нас, а тому ми пропонуємо вам затриматись ще на день у фортеці, щоб відновити свої сили та припаси. А тим часом ми разом з помічниками, котрі мають прибути до вечора, наведемо тут лад.

- Ми не очікували, що ви прибудете так швидко, – відповів Ельдор, - раді вас бачити, хоч нам і прикро, що за таких обставин.

- Тепер усе буде інакше! – Відповів шанахші. Він підійшов до скутого лорда і мовив, - за твої вчинки, за злочини перед землею і народом Аріс-Атару, я засуджую тебе до страти! Але щоб смерть не стала твоїм звільненням, я зроблю так, аби ти сам хотів її знайти.

Барс змахнув рукою і мотузки-ліани упали на землю, звільнивши лорда. Шанахші повернув руку долонею вгору, і Гімеер, відірвавшись від землі, повис у повітрі.

- За твою жадобу та зло, я прирікаю тебе, Гімеере, до вічної спраги та голоду, які ти ніколи не зможеш втамувати, - із пальців мага вирвався згусток білої енергії. Він уп’явся в тіло лорда, і змусив корчитись від болю. Біле сяйво охопило Гімеера.

- Як море бездонне, і небо безкрає,

Хай голод і спрага тебе поглинають.

І скільки б часу ти не вештавсь землею,

Не стати тобі більш людською душею!

Коли слова закляття скінчились, а світло згасло, замість лорда усі побачили сірого вовка.

- Ти нікому не зможеш нашкодити, як не зможеш напитись води чи з’їсти харч! Бо коли спробуєш, щось із цього, всередині себе відчуєш полум’я пекла. Ти будеш тинятися землею доти, доки стане сил волочити лапи. Після чого на тебе очікуватиме повільна та болюча смерть!

З цими словами, Барс відпустив вовка, і той, оглядаючись та злякано скалячи ікла, зник у гущавині.

- Впевнений, тепер ніхто не захоче повторити те, що зробив Гімеер! – Мовила пані Ара. - Давайте, подивимось тепер, що тут відбувається.