29.ПЕКЕЛЬНІ ОБІЙМИ ЛАВИ

«Гарпії - дивні істоти, що живуть у горі Діаскос. Дивні вони не стільки через свій зовнішній вигляд, чого тільки не зустрінеш у Землі вітрів, а тим, як змінилися під впливом зовнішнього середовища.

Їхні далекі прабатьки або, якщо бути точними - праматері (гарпії завжди тільки жіночої статі - ще одна їхня загадка), мали вигляд величезних птахів із жіночими обличчям і грудьми. Жили вони завжди зграями, високо в горі Діаскос (тоді ще неактивного вулкана).

Але відтоді, як Діаскос прокинувся, багато що змінилося. Життєвий устрій, побут і навіть зовнішній вигляд гарпій зазнали змін. І з кожним новим поколінням ці зміни були все глибшими.

Нинішні гарпії - це слуги зачиненого всередині вулкана демона. Від предків залишилися лише загальні риси; звичайне оперення змінилося на загартовану сталь, а людське, колись м'яке тіло, стало грубим і розпеченим під дією полум'я жерла.»

(Агатова книга Каменів)

Землі Діаскоса. Рік 106 Доби Війни, 18 день третього місяця весни.

День наближався до своєї середини, тоді як вісім лицарів і юний халфлінг, проскакавши кам’яним мостом, що з’єднував два береги Східного Ченлі, опинилися в спустошеній землі Діаскоса.

Стародавній вулкан приховував у собі велике зло, і від цього був дуже неспокійним. Часто він прокидався і вивергав у небо сотні тон розплавленої лави та попелу. Протягом чотирьох тисяч років Діаскос отруював усе довкола, перетворюючи на мертві землі.

Іноді він міг на кілька років або навіть десятиліть заснути, щоб дати можливість зародитися новому життю у вигляді різноманітних рослин і дрібних тварин, але потім знову прокидався, щоб, в одну мить, усе знову поховати в потоках лави.

- Якщо зараз звернути на північ, ми до вечора опинимося за межами Лави. - Сказав Ельдор.

- Вірно, - погодився Рональд, - але, тоді ми досягнемо пісків Стонвулафа, а ще, ми будемо змушені пробиратися крізь Гатамо - фортецю відьом.

- Тільки мені це видається самогубством? - Запитав сивобородий Ріно.

- Є й інший шлях - на схід, - запропонував ельф, - але тоді ми будемо дуже близько до Діаскоса, і нам все одно доведеться обходити фортецю Гатамо, тільки не з північного, а з південного боку.

- Другий варіант - коротший. Обравши цей шлях, ми опинимося ближче до Туманів^[1], істотно скоротивши відстань. - Сказала Камаш.

- Тоді, вирішено - йдемо на схід. - Підсумувала Ельвіра.

Повільно лицарі просувалися кам’янистим неоднорідним ґрунтом, створеним потоками лави, тонами осілого попелу і гірської породи, викинутої з кратера під час вивержень. З півдня їх супроводжувала грізна самотня сіро-коричнева вершина Діаскоса.

Елдон їхав в одному сідлі разом з Ельдором. Він сидів, розвернутий спиною до ельфа й уважно перегортав ґриморію. Халфлінг не втрачав жодної можливості, щоб попрактикуватися в магії. Заклинання вимагали великої кількості енергії, але хлопець наполегливо працював над їх вивченням.

- Подивимося... - Елдон обережно перегорнув чергову сторінку ґримуара. – «Бачення прихованого», що б це могло означати? - Юнак акуратно провів пальцями по накресленим символам.

Таємниці є довкола:

Ворог, друг – не відрізнити!

Все, приховане від зору,

Стане явним цієї миті.

У цей момент зір халфлінга став чіткішим у десятки разів. В одну мить йому здалося, немов світ навколо стиснувся, і перед його поглядом, як на долоні, відкрився простір у кілька кілометрів довкола. Це сталося настільки швидко, що юнак втратив рівновагу і звалився з коня.

- Тпру!!! - Ельдор натягнув віжки, і кінь зупинився - З тобою все гаразд?

- Так, пане. – Відповів Елдон, обтрушуючи з себе пил. - Не розрахував ефекту заклинання, вибачте.

Ельф усміхнувся, і подав руку халфлінгу.

- Зачекайте... - юнак забарився, - я щось бачив, я не впевнений... усе сталося занадто швидко, але там, на півдні, щось є.

- Чудеса спостережливості! - Розсміявся Ріно. - Невже ти побачив вулкан?

- Це було щось інше. - Цілком серйозно відповів Елдон. - Щось рухається просто до нас. Пані Каріно, ви не могли б мені допомогти?

- Я спробую. - Відповіла принцеса Міріно. Вона заплющила очі й подумки спробувала вловити потік енергії. - Так, Елдон має рацію. До нас наближається загін гарпій...

У всіх в очах застигло мовчазне запитання, яке так ніхто й не встиг озвучити.

- Так, вони рухаються в наш бік, і - ні, ми не встигнемо піти, щоб уникнути сутички.

- Тоді, будемо битися! - Вигукнув Ельдор.

Незабаром лицарі побачили хмару пилу, що швидко наближалася. Їхнім очам постало дивовижне і, водночас, моторошне видовище.

Крізь клуби пилу миготіли силуети гарпій; їхні важкі металеві крила не дозволяли довго перебувати в повітрі, тож їм постійно доводилося відштовхуватися від землі ногами. Здалеку це нагадувало стрибки коників, тільки з іншими пропорціями. Ще більш екзотичного вигляду цьому видовищу надавала наявність у загоні гігантських червів – триметрових істот, породжень розпеченої лави і темних сил, скутих у Діаскосі, що зовні схожі на гібрид рогатого демона та черв’яка.

- Отакої! - очі Елдона округлилися від подиву. - Ніколи ще не бачив, щоб курки з хробаками парами ходили. Лайлу розповім - не повірить! - Усе це прозвучало настільки щиро й кумедно, що лицарі не змогли втриматися, щоб не розсміятися.

Але сміх був коротким. Усі розуміли наскільки це видовище небезпечне.

- Дуже дивно... - немов про себе, промовив ельф, - я ніколи не чув, щоб ці істоти покидали межі кратера. Тут відбувається щось незрозуміле.

- Чому ж, - здивувався Рональд, - а хіба битва під Ліксанхом ні про що тобі не говорить?

- Так, ти маєш рацію. - Погодився принц Ліаланісу. - Але, чи не означає це, що тут теж присутні шанахші?

- Скоро про все дізнаємося. - Відповів калсорець. - Пора приймати бій!

Дуже швидко відстань між загонами скоротилася до трьох десятків метрів. Гарпії та черви зупинилися, і клуби пилу почали розповзатися по мертвій землі. Позаду них, раптом з’явилася людська постать у чорній мантії.

- Лицарі Аріс-Атару, - голос звучав голосно, але хрипло, - я - Гриф, підлеглий Чорного володаря. Наш повелитель простягає вам руку миру. Приєднуйтесь до його армії - і вам буде даровано життя та слава.

- Цього ніколи не станеться! - Суворо відповів принц ельфів. – До останньої краплі крові і подиху ми захищатимемо наші землі і нашу свободу від хижих пазурів твого господаря.

- Як забажаєте. - Вискалився Гриф. – Тоді - помріть! – З цими словами маг дав знак своєму війську розпочати атаку.

Гарпії та черви кинулися в битву, знову здійнявши в повітря хмари пилу й попелу. Від них віяло жаром і несло гаром. І, якщо гарпії були гарячими, то гігантські черви - палаючими. Верхня частина їхніх тіл мала людиноподібну голову, руки і груди, а нижня - величезного хробака, вкритого хітиновими пластинами. У спокійному стані вони мали бурий колір, але під час бою - спалахували вогнем, перетворюючись на подобу палаючих смолоскипів. Крім цього, їхні голови та руки вкривали довгі й надзвичайно гострі роги та шипи, а в руках вони тримали масивні тесаки.

Лицарі, розгрупувавшись, приготувалися до контратаки. Леонард, Каріна і Ельвіра, скориставшись силою Орденів, закликали на допомогу фенікса, грифона і червоного дракона, які одразу ж накинулися на гарпій і червів. Але, оскільки покликані істоти були лише сконцентрованими згустками енергії, під час атаки вони були поглинуті тілами двох гарпій і одного з червів, які в судомах впали мертвими на землю. Не звертаючи уваги на смерті своїх родичів, монстри, не зменшуючи швидкості, бігли на своїх ворогів.

У цей час Ріно, принц дварфів, створив магічний щит, який перетворився на енергетичну перешкоду на шляху ворогів. Зіткнувшись із ним, кілька гарпій і червів отримали удари розрядом, особливо сильно це відчули гарпії, коли струмені енергії пройшли крізь їхні металеві крила.

Тим часом Мін-Су, принц Еразу, діставши з-за пояса своє металеве віяло, зібрав над головами ворогів величезну грозову хмару, яка негайно ж пролилася щедрим дощем. Розпалені тіла гарпій і червів зашипіли від вологи і на деякий час виявилися скутими у своїх рухах.

- Імі ахші!^[2] - прокричав Гриф, і хмари розсіялися, знову відкривши палюче сонце.

Битва розгорілась. Лицарі схрестили леза своєї зброї з шипами, пазурами, крильми та зброєю ворогів. Тепер уже не магія, а військова спритність і витривалість стали основною силою для лицарів. І тільки юний халфлінг перебував осторонь, біля коней, намагаючись вивчити і відтворити якесь відповідне заклинання. Він безуспішно перегортав сторінки пожовклого ґримуара, - у ньому не було розділу «Бойова магія» або подібного до нього.

Уже кілька гарпій лежали мертвими, уражені силою Орденів, а також стрілами і зірочками-сюрикенами, випущеними ельфійською принцесою Камаш. Були вбиті й троє черв’яків, що впали від рук Леонарда, Рональда та Ельдора.

Але битва була в повному розпалі; лицарі, гарпії і черви зійшлися в смертельній сутичці. Та двоє істот просто спостерігали за всім, що відбувається.

З одного боку це був Гриф - чорний маг, посланий Ер-Дівоном, щоб очолити сьогоднішню битву. Зараз, поки перевага була на боці його істот, він не поспішав особисто вступати в бій.

З іншого - гортав сторінки ґриморії юний халфлінг. Елдон ніяк не міг відшукати того, що хоч якось могло вплинути на хід битви. Він боровся із сумнівом у своїй силі та страхом за життя друзів. Хлопець розумів, що будь-яке його заклинання може бути анульоване шанахші Грифом, а він - Елдон, витратить свої сили і виявить свою присутність. І від цих думок його рухи були незграбними, а пошуки - безуспішними.

А в цей час, лицарі з притаманною їм військовою майстерністю відвойовували своє життя. З числа їхніх ворогів залишилося одинадцять гарпій і три хробаки, але це був нерівний бій. Сили лицарів набагато менші. І тільки витривалість Ріно, спритність Ельдора і Камаш, а також військовий гарт Леонарда, Карини, Ельвіри, Рональда і Мін-Су хоч трохи вирівнювали їхні шанси на перемогу.

Троє черв’яків оточили двох ельфів, намагаючись затиснути їх у кільці. Ельдор і Камаш притиснулися спинами один до одного і зібрали всі свої сили і досвід в єдиний момент повної концентрації. Зараз кожен рух і його швидкість могли принести їм перемогу, або швидку смерть.

Черви в передчутті близької перемоги, вискалили свої ікла. Вони ще більше стиснули кільце навколо ельфів і приготувалися завдати нищівного удару. Усі три істоти змахнули своїми тесаками; леза зметнулися вгору, виблиснувши в сонячних променях своєю смертельною гостротою, і вже були готові звалитися на голови своїх жертв, але в цей час Камаш вимовила слова: "Сила Ордену!"

Яскравий спалах вмить охопив ельфів та їхніх супротивників. На мить черви виявилися засліпленими, і цього вистачило, щоб швидкі й граціозні рухи ельфів стали останніми, які відчули на собі ці істоти. Один із них лежав із пробитими двозубцем Ельдора грудьми, а ще двоє впали з перерізаними срібним кинджалом Камаш шиями.

А тим часом Ріно, Рональд, Мін-Су, Ельвіра, Карина і Леонард продовжували свою сутичку з гарпіями. Це був незвичайний бій. Кожен помах крил приводив у рух десятки гострих, наче бритва лез-пір’їн, а незграбні стрибки ставали смертельно небезпечними. Лицарям потрібна була вся їхня вправність і досвід попередніх битв, щоб уникати численних порізів і при цьому ще атакувати ворога.

Неподалік від ельфів озброєна двома короткими клинками боролася проти однієї з гарпій принцеса Лікросу Ельвіра. Вона щосили відбивала атаку за атакою. Кожен рух крила міг стати останнім, якби дівчина не використовувала всі свої спритність і силу, щоб стримувати натиск істоти. Гарпія вкотре змахнула крильми і відштовхнулася від землі, підстрибнувши вгору. Її крила розійшлися в сторони, і в цей момент, скориставшись відкритістю супротивника, Ельвіра підстрибнула слідом за гарпією, і щосили встромила обидва клинки в тіло ворога. Різкий пташиний крик розрізав повітря, крила розпрямилися, і важким вантажем впали на землю. Гарпію було поборено. Принцеса Лікросу виграла свою битву, але поруч тривали ще п’ять сутичок.

Ріно і Рональд пліч-о-пліч відбивали атаки ще трьох гарпій. Принц Калсору, озброєний пальмою, був схожий на вихор; його рухи були точні й блискавичні. Гостре лезо на довгому древку розсікало повітря в пошуках жертви. І навіть металеве оперення не могло врятувати гарпію від поразки. Навчений таємній військовій техніці Рональд міг і беззбройним виступити проти багатьох ворогів, а сили, що їх він здобув у Кімнаті Дзеркал і Палаті Орденів, перетворили юного калсорця на грізну машину війни. Він уже розправився з однією з гарпій і поспішив на допомогу своєму товаришеві, який у цей момент стримував натиск одразу двох ворогів.

Широкоплечий дварф Ріно, озброєний величезним молотом, сильними розмашистими рухами тримав супротивників на безпечній дистанції. Гарпії ніяк не могли підібратися ближче, боячись потрапити під нищівний удар. Спину ж дварфа закривав великий срібний щит. Стійкість підгірного принца і своєчасна підмога калсорця стали фатальними для гарпій; одна за одною вони мертвими звалилися на загрубілу безплідну землю Лави, одна - з пробитими грудьми, інша - з розтрощеним черепом.

Прямо над головою засвистів у повітрі двоклинковий меч еразького принца. Мін-Су оборонявся від трьох супротивників. Відчуваючи його силу, гарпії особливо люто намагалися розправитися з ним. Адже кілька хвилин тому він зумів завдати шкоди багатьом із них навіть не торкнувшись. Сила Мін-Су полягала в управлінні водною стихією, що доставляло особливий дискомфорт розпеченим тілам гарпій.

- Сила Ордену! - Прокричав принц Еразу. І леза його меча вкрилися вологою. Тепер кожен рух його зброї перетворювався на подобу фонтану, що сильно заважало його ворогам.

Водний бар’єр, збудований навколо Мін-Су, захищав його від атак гарпій і давав змогу завдати їм непоправної шкоди. На їхніх тілах одна за одною з’являлися тріщини і порізи. Але сили еразця були не безмежні. З кожною хвилиною він слабшав, і в той момент, коли його сили майже вичерпалися, а в живих залишалося ще дві гарпії, йому на допомогу поспішила принцеса Лікросу Ельвіра. Два її клинки були точні та швидкі, а з двома клинками в руках Мін-Су стали смертоносними. Уже через кілька ударів, завданих спільною атакою, обидві гарпії лежали мертвими.

На той час, поки Ріно, Мін-Су, Ельвіра і Рональд розправилися зі своїми ворогами, біля Леонарда і Каріни мертвими лежали два тіла, і вони вели сутичку ще з трьома гарпіями. Принц Ніоли, покладаючись тільки на гостроту свого меча, намагався відтіснити свого ворога, щоб отримати хоч невелику перевагу. А поруч, одразу з двома супротивниками билася принцеса Міріно. Довгий меч із золотим руків’ям свистів у повітрі, наче північний вітер у холодних печерах Німґрасдону^[3], а її магічний обладунок, поліпшений у Залі Орденів, захищав від порізів і поранень, навіть якщо якійсь із гарпій вдавалося зачепити Каріну однією зі своїх металевих пір’їн.

Угледивши вже явну перевагу лицарів, Гриф вирішив втрутитися в хід битви. Маг змахнув лівою рукою, і в ній з’явився довгий жезл. Після чого, він витягнув праву руку, спрямувавши пальці від себе, і вимовив заклинання.

- Орсаше!^[4] - З кінчиків його пальців вирвався енергетичний заряд і зі швидкістю блискавки кинувся в бік мірінської войовниці, яка продовжувала битися з двома гарпіями.

Але, в той момент, коли розряд мав вразити свою ціль, Каріну закрив своїм тілом принц Ніоли. Леонард, розправившись з останньою зі своїх супротивниць, поспішив на допомогу дівчині. Він уже був готовий битися з черговою гарпією, але краєм ока помітив Грифа, який активував заклинання. На бігу, Леонард зробив стрибок, і розряд, випущений шанахші, вразив його тіло.

Пекучий вогонь проник всередину, спопеляючи кожну клітину, кожен нерв, думку, почуття. Усе тіло перетворилося на одне палаюче багаття. Біль, що тривав цілу вічність, паралізував рухи, спопеляв думки і сковував свідомість. Мить, уже не-життя, але ще й не-смерті... момент межі, життєвої межі. Грань між небуттям і дійсністю. Палюча, невблаганна грань...

І вже немає почуттів, немає емоцій, думки перетворюються на порожнечу. Очі вже не бачать, а вуха - не чують. Але є біль, і саме він говорить про те, що смерть ще не настала, що щось іще тримає в цьому світі. Щось маленьке, але дуже сильне. Те, що знаходиться десь усередині; те, що продовжує видавати слабкий пульсуючий звук. Це іскра, крихітне вугіллячко всередині серця, що сильніше за вогонь, котрий спалює тіло. Частинка, яку не може знищити навіть усюдисущий біль. Вона - порятунок від загибелі. Нитка, що зв’язує життя і забуття. За неї потрібно триматися, за нею потрібно йти.

Виснажена свідомість встигла вхопитися за цю маленьку іскру, побачити, як та перетворюється на яскраве світло, перш ніж назавжди зануритися в темряву...

Каріна, почувши шум, озирнулася. Її очам відкрилася страшна картина: Леонард, уражений розрядом блискавки, падав на землю. Але, перш ніж торкнутися землі, тіло лицаря спалахнуло, немов смолоскип, і розчинилося в повітрі. Огрубілої застиглої лави торкнулися частинки попелу і гострий меч, що втратив свого власника.

- Ні! - Вражена принцеса, опустилася на коліна. Вона намагалася щось схопити, але на її руках виявилася лише жменя попелу. Її груди пронизав біль від незрозумілої і неочікуваної втрати. Біль і порожнеча.

По щоці скотилася гірка сльоза. Каріна зціпила зуби і стисла кулаки. Її дихання стало важким і глибоким. Биття серця почастішало й луною відбивало у скронях. Внутрішню порожнечу втрати почав замінювати наростаючий гнів. Емоції брали гору над розумом і тілом принцеси.

У цей момент руки і ноги дівчини витягнулися і вкрилися шерстю, перетворившись на лапи з кігтями; обличчя змінилося, отримавши орлині риси, а за спиною виросли два величезні крила; Каріна перевтілилася в грифона.

Вона швидко розвернулася і одразу ж накинулася на двох гарпій, які залишалися живими і які, відволікшись на те, що відбувається, перестали атакувати.

Після першого удару, Гриф приготувався завдати другого. Він бачив, як загинув Леонард, і дуже цьому радів. Навіть перевтілення Каріни не зменшило його рішучості; що міг зробити грифон проти могутності чорного мага?!

Але зараз одиночного заклинання було замало, адже решта лицарів уже звільнилися, і для того, щоб здобути перемогу, потрібно було бути дуже уважним і швидким. У голові виникло одне з руйнівних заклинань масової дії. Шанахші обхопив обома руками довгий жезл, і прикрив очі, для кращої концентрації.

А тим часом, обійшовши коней, вийшов з укриття юний халфлінг. Те, що сталося, настільки вразило юнака, що він забув про обережність. Елдон знав, що в його ґримуарі є одне заклинання, проти якого буде безсилим навіть Гриф. Його рука торкнулася "Хоґі-едаре", амулет, немов живий організм, засвітився у відповідь.

Над огрубілою і закривавленою лавою майже в унісон зазвучали слова заклинань:

У час випробувань, печалі мить,

В ім’я руйнувань та біди,

Як віра марна і слабка надія.

Я полум’я кличу до бою.

Лиш заклинання дане прозвучить -

Щоб ворога перемогти,

Усе, що має Силу – оніміє.

Завдавши нестерпного б…

Але замість останнього слова з вуст шанахші вирвався здавлений хрип; заклинання втратило свою силу. Рівно мить знадобилася Елдону, щоб випередити Грифа. Одна мить, яка визначила результат цієї битви. Мить, яка врятувала життя одних, і забрала його в іншого.

Нездатний творити заклинання, Гриф виявився безсилим перед лицарями і люттю перетвореної на грифона Каріни. Крилата істота після розправи над гарпіями, злетіла в повітря і звідти стрімголов накинулася на останню жертву. Гострий дзьоб і довгі кігті були нещадними. Шанахші замертво звалився на обпалену землю, стікаючи кров’ю, яка сочилася з численних рваних ран на його тілі.

Стоячи над поваленим ворогом, грифон склав крила. Його дихання вщухло, і він повільно перетворився на дівчину, що залишилась стояти навколішки та опиратись руками об застиглу лаву.

Сльози палючими струмками потекли по щоках принцеси. Захотілось кричати. Біль виривався назовні, і тепер ніхто не міг його втримати. Сильний, невисловлений, мовчазний біль! Без слова, без складу, без звуку.