34
Артем провів дівчину до самих дверей її квартири. Було вже геть пізно, і, найімовірніше, удома всі давно спали.
— Дякую тобі за дивовижний вечір, Тьомо, — тихо промовила Мія, зупиняючись на порозі.
— І тобі дякую.
Він підійшов на крок ближче й обережно взяв її за руку. У повітрі зависла та сама ніякова секундна пауза, яка зазвичай передує першому поцілунку. Артем трохи нахилився. Дівчина судомно зглитнула клубок у горлі. Чоловік наблизився ще на міліметр і, заглядаючи в її розширені зіниці, лагідно всміхнувся. А потім просто ніжно поцілував її в щоку.
— Добраніч, — із теплою усмішкою сказав він, відступаючи назад. — Ти завтра прийдеш до офісу чи влаштуєш собі ще один вихідний?
— Я ще подумаю і зранку зателефоную, — пробурмотіла у відповідь дівчина, щиро дивуючись власній розгубленості.
Щойно вона зайшла до квартири й замкнула за собою двері, як безсило притиснулася до них спиною й легенько ляснула себе кулаком по лобі. «Ну що за дитячий садок? Поводжуся як нерозумне малолітнє дівчисько... А тим часом уже другу дитину під серцем ношу! А у Сашка губи були гарячішими... Боже, що за дурня лізе в голову?! До чого тут узагалі Сашко? Його вже й слід простиг у моєму житті. Навіщо я знову про нього згадала?»
Цей хаотичний потік думок раптово перервався приглушеним хіхіканням.З-за кутка кухні обережно висунулися дві голови, про щось таємниче шепочучись між собою.
— Ви чому досі не спите? — здивовано вигукнула Мія, знімаючи куртку.
— Тебе чекаємо! — весело відгукнулася Наталя, і в коридорі нарешті спалахнуло яскраве світло.
Наталя та Світлана навіть не збиралися лягати. Вони влаштували справжнє нічне чергування на кухні: на столі височіли чашки з недопитим чаєм, а навколо були хаотично розкидані обгортки від цукерок. Дівчата явно ґрунтовно підготувалися до довгого очікування.
— А чого ви взагалі в суцільній темряві сиділи? — Мія здивовано переводила погляд з однієї на іншу.
— Та ми просто не хотіли вас налякати чи сполохати завчасно, — грайливо підморгнула Наталя. Світланка лише тихенько хіхікала поруч і слухняно кивала головою.
— Ну давай, сідай і викладай усе як є! — Наталя нетерпляче схопила Мію за руку й потягла до столу. — Розповідай, було щось серйозне? Ми тут уже з цікавості просто вмираємо!
— Та чого ви так переполошилися? Ну, гаразд, Свєта — вона ще молода та наївна, — обурилася Мія, намагаючись збити з них азарт.
Світлана лише тихо хмикнула у відповідь.
— А ти чого так розійшлася? — Мія суворо подивилася на Наталю. — Сашко хоч спить?
— Ага, — Світлана закивала головою ще інтенсивніше.
— Та нам же просто цікаво! — не терпілося Наталі. — Викладай уже, що між вами було?
— Та нічого особливого не було, — Мія лише стенула плечима. — Ми просто розмовляли.
— Ну так, авжеж, — скептично видала Наталя. — З одним ти вже колись «просто нарозмовлялася»... Он тепер удруге з животом від нього ходиш. — Вона промовисто кивнула на Мію.
У Світлани від подиву аж щелепа відвисла. Мія розпачливо поглянула на перелякану дівчину.
— Ой, Свєто, я ж тобі про це ще не встигла розповісти... Хоча... та яка вже тепер різниця, — Мія безсило махнула рукою.
— І не розповіла, і наш геніальний план не реалізувала, — насупилася Наталя. — Ти що мала сьогодні зробити?
— А ти хочеш, щоб я до нього прямо з першого побачення в ліжко стрибнула?! — обурено перепитала Мія.
— Ну, до одного ж колись одразу стрибнула, — безкомпромісно вигукнула у відповідь Наталя. — Ще й обидва рази повернулася з подарунком!
У Світлани очі округлилися до розмірів блюдець.
— То зовсім інше! — спробувала виправдатися Мія, відчуваючи, як палають щоки. — У Сашка я закохалася з першого погляду. А коли ми зустрілися вдруге, на мене наче якесь марево найшло...
— Вдруге? — шоковано процідила Свєта. — То ти...
— Вона вагітна вдруге від одного й того самого чоловіка, якого за все своє життя бачила лише двічі! — безжально випалила замість неї Наталя.
Світлана від подиву аж клацнула зубами.
— Ну ви, тітки, даєте... — тільки й змогла вона видавити з себе, приголомшено переводячи погляд з однієї на іншу.
Мія густо почервоніла. Від незрозумілої образи й ніяковості до очей раптом навернулися гарячі сльози.
— О! — одразу ж звернула на це увагу Наталя, повчально піднявши вгору вказівний палець. — Різкий перепад настрою — це один із перших проявів вагітності, — діловито пояснила вона Світлані. — Запам’ятовуй, майбутня колего, у житті ще знадобиться. Це я тобі як медик кажу. І ось тобі ще одна залізна порада: ніколи не забувай про методи контрацепції, аби не потрапляти в такі делікатні ситуації.
Мії від цих суворих слів подруги стало так нестерпно шкода себе, що вона готова була розревітися просто тут, за столом, і судомно зашморгала носом. Світлані стало щиро шкода дівчину, і вона лагідно обійняла її за плечі.
— Та годі тобі, — Світлана лагідно обійняла Мію за плечі, намагаючись підтримати.
— Ні, ну тобі справді треба якнайшвидше з ним переспати! — продовжувала запекло наполягати на своєму Наталя. — У тебе вже термін підтискає, усе має виглядати правдоподібно.
Світлана здивовано й навіть дещо засуджувально поглянула на неї.
— А що робити? — розвела та руками, виправдовуючись. — Таке життя. Я ж хочу для неї якнайкращого!
— Не треба мені ні з чим поспішати, і спати з ним через силу я не буду, — Мія знову шмигнула носом. — Я чесно сказала Артемові, що вагітна.
Тепер уже в Наталі від подиву аж щелепа відвисла.
— А він що? — пошепки запитала вражена Світлана.
— Запропонував почати все з чистого аркуша й зустрічатися, — тихо видихнула Мія.
Дівчата заніміли, спантеличено кліпаючи очима й дивлячись на подругу.
— Ну треба ж, бувають же такі шляхетні чоловіки, — щиро здивувалася Наталя. — А ти що?
— А що я? — Мія лише безсило знизала плечима. — Я погодилася спробувати.
— Та тут не пробувати треба! — рішуче підсумувала майбутня лікарка. — А одразу брати бика за роги, поки він усе добре не обміркував і назад не здав!
— Як це романтично... — мрійливо закотила очі Світлана. — Я впевнена, що у вас усе буде добре.
— Давайте вже спати, дівчата, — Мія втомлено підвелася з-за столу. — У мене голова йде обертом. Буду думати про все завтра. Тим паче, завтра вставати рано.
— Радше вже сьогодні, — зауважила Наталя, зиркнувши на настінний годинник. — Друга година ночі як-не-як.
Вони нарешті розійшлися по своїх кімнатах. Мія перш за все зазирнула до дитячої. Малий Сашко міцно спав, затишно обіймаючи свого улюбленого плюшевого ведмедика. Вона ніжно поцілувала синочка в щічку й погладила по голові — смішний, непокірний темний вихор звично спружинив під її долонею.
Дівчина сумно усміхнулася власним спогадам.Ну як таке могло з нею статися? Завжди розсудлива, серйозна, і раптом вскочила в таку неймовірну історію. Хоча, з іншого боку, саме завдяки цій новорічній пригоді у неї тепер є її коханий хлопчик. От якби ще дівчинка другою народилася... І щоб обов'язково мала глибокі сірі очі свого батька.
При цій думці на душі знову зашкрябали кішки. Сашко-старший тоді на балконі так палко переконував, що кохає її, запевняв, що шукав увесь цей час. Невже всі ті красиві слова були сказані лише для того, аби затягнути її в ліжко ще на одну ніч? А вона, як нерозумне дівчисько, миттєво втратила голову й повірила кожному слову. Вона ж про нього взагалі нічогісінько не знає! Права Наталя, у всьому права... Але від цього усвідомлення легше не ставало. Якби ж можна було просто взяти й викинути його з голови! Та хіба викинеш, коли жива наочна копія спить у ліжечку й безтурботно всміхається уві сні, а другому маленькому нагадуванню вже другий триместр пішов.
«Ну і нехай усе так склалося, — твердо подумала Мія, витираючи сльозу. — Зате в мене будуть діти. А він залишився зовсім один і навіть не знає, що таке справжнє батьківське щастя».
Вона лягала спати з непохитною вірою в те, що вона все одно набагато щасливіша за Сашка-старшого. Хоч як крути, а головний сенс життя — у родині та в дітях. Щоб поруч завжди були найдорожчі люди, заради яких хочеться прокидатися щоранку й рухатися вперед. Мія вирішила на вихідних обов'язково влаштувати для сина маленьке свято, запросити сестру з племінниками. Нехай приїдуть, відпочинуть, а заразом можна буде порадитися з рідною людиною, як найкраще повідомити батькам новину про другу вагітність.