36

Ранкове сонце розбудило Мію своїми яскравими променями. Стрілки годинника показували рівно сьому ранку. Пора було вставати, готувати сніданок та збирати малого Сашка до дитячого садка. Зазвичай уранці Мія сама відводила сина в групу, а ввечері Світлана, звільнившись після пар, забирала його й вела на початкові курси англійської мови. Наталя тепер працювала щодня, тож балувати подруг свіжою випічкою могла хіба що у вихідні, та й то — коли залишалася вільною від побачень. В її житті нарешті з’явився новий залицяльник, тому вона була постійно зайнята.

Мія прийшла на кухню. Наталя, як справжня рання пташка, уже порпалася біля плити, готуючи пишний омлет. Вона загадково всміхалася й явно перебувала в чудовому настрої.

— Доброго ранку, — привіталася Мія, присідаючи до столу. — Мабуть, учорашнє побачення таки вдалося на славу? Ти аж сяєш уся!

— Ну... дещо в мене й справді накльовується, — кокетливо підморгнула подруга.

— І коли ми вже нарешті удостоїмося честі побачити твого таємничого кавалера? — хіхікнула Мія, наливаючи собі запашного чаю. — Ми ж маємо особисто перевірити, чи в надійні руки віддаємо нашу дівчинку.

Останню фразу вона навмисно вимовила голосніше, адресуючи її заспаній Світлані, яка з напівзаплющеними очима якраз чимчикувала коридором до ванної кімнати. — Правда ж, Свєто?

— Ага, ага, — мляво махнула та рукою на знак згоди, явно ще не до кінця розуміючи, про що її взагалі запитують.

Наталя театрально піджала губи, ховаючи задоволену посмішку.

— Ось іще чого бракувало! Познайом тебе, то ви ще й відіб’єте хлопця. До того ж він серйозна людина. Дуже зайнята, при солідній посаді. У нього й без того вільного часу обмаль.

Мія весело пирхнула у відповідь:

— От за «відбивання» ти можеш бути абсолютно спокійною. У мене вже живіт он як видно, — вона лагідно поплескала себе по округлому животику. — А Свєтка зі своїми університетськими заліками скоро взагалі розучиться з живими людьми розмовляти.

У цей момент Світлана якраз вийшла з ванної, уже трохи свіжіша, і слухняно підсіла до столу.

— Нічого, потерпите трохи, — відмахнулася від подруг Наталя. — До речі, Міє, а як у вас з Артемом справи просуваються? Щось я давно його в нас у гостях не бачила.

Світлана з неприхованим інтересом глипнула на Мію, відкушуючи чималий шматок бутерброда з ковбасою.

— А я його тільки вчора бачила на роботі, — спробувала відбутися нейтральним жартом Мія.

Свєта перевела зацікавлений погляд на Наталю й відсьорбнула гарячого чаю.

— І на якому ви зараз етапі стосунків? — продовжувала допитуватися подруга.

Світлана знову подивилася на Мію, відправляючи до рота черговий шматочок хліба з ковбасою.

Мія незадоволено поморщилася:

— На дружньому.

Свєта зробила ще один ковток із чашки й очікувально втупилася в Наталю.

— Це означає, що ви... — почала фразу Наталя, сподіваючись, що Мія сама її закінчить.

Світлана взялася за другий бутерброд, переводячи погляд на Мію.

— Ми просто друзі, — відрізала та, закінчуючи речення замість подруги.

Свєта взагалі перестала жувати, лише її очі синхронно рухалися то праворуч на Наталю, то ліворуч на Мію, наче на тенісному матчі.

— Гаразд, дякую за сніданок. Піду Сашка будити, бо в садок запізнимося, — Мія швидко підхопилася зі стільця й квапливо вийшла з кухні.

Наталя мовчки провела її задумливим поглядом і подивилася на Світлану. Першокурсниця швиденько запхнула залишок сніданку до рота й запила чаєм.

— До універу, до універу! — нерозбірливо прошамкала вона з набитим ротом, зіскакуючи зі свого місця, і побігла до кімнати перевдягатися.

— Так... — Наталя задумливо потерла підборіддя, залишившись на самоті. — Даремно я тоді...

Вона не закінчила свою думку — тишу квартири перервав гучний телефонний дзвінок. Побачивши ім'я на екрані, Наталя миттєво розпливлася в щасливій усмішці й поспіхом відповіла на виклик.

Тим часом Мія вже лагідно розбудила синочка. Умила його, вдягнула й повела снідати. Сьогодні в офісі на неї чекав шалений день і купа невирішених справ. Тож, швидко зібравшись, вона завезла малого Сашка до дитячого садка й чимдуж поспішила на роботу.