Розділ 48. Кіпр. Слід.
Ілля висадився на Кіпрі глибокої ночі. Приватний борт приземлився на закритій смузі невеликого аеродрому, оминаючи загальну митницю й зайву бюрократичну тяганину. Середземноморське повітря зустріло його теплом і густим запахом солі, але Ілля не відчував цього клімату. Всередині нього панував залізобетонний, арктичний холод.
У непримітному темному седані на краю злітної смуги на нього вже чекав інформатор — колишній зв’язковий синдикату, який свого часу допомагав Іллі «легалізуватися» й вийти з гри.
— Судно «Black Sea Shadow» пришвартувалося в порту Лімасола вчора ввечері, — без вступу заговорив чоловік, передаючи Іллі планшет із супутниковими картами. — Червоний контейнер розвантажили під виглядом транзитного обладнання й терміново перевезли на закритий склад у промисловій зоні. Охорона на місці — шестеро професійних бійців. Озброєні автоматичною зброєю.
Ілля вдивлявся в екран, відчуваючи, як пульсує вена на скроні:
— Вона там?
— Так. Камери зафіксували переміщення. Вона жива, Олександре. Спадкоємець Гладкого дав наказ не чіпати її до особливого розпорядження. Поки що.
Ілля мовчки стиснув кулак так, що затріщали суглоби.
Вони рушили негайно. Машина мчала порожніми, освітленими рідкісними ліхтарями дорогами в бік портової околиці.
Склад виявився величезною, напівзакинутою бетонною ангарною спорудою, оточеною високим парканом із колючим дротом. Люди Іллі — семеро перевірених бійців, до яких приєдналися двоє місцевих провідників, — безшумно зайняли позиції по периметру.
Штурм був миттєвим, коротким і безжальним. Вони увірвалися через бокові двері, не залишаючи ворогу часу на роздуми. Заглушені постріли розірвали тишу ангара. Перестрілка тривала не більше двох хвилин: троє охоронців спадкоємця впали на місці, двоє отримали важкі поранення й були миттєво обеззброєні, і лише одному вдалося вискочити через вікно й зникнути в темряві портових завулків.
Ілля особисто підбіг до залізного червоного контейнера, що стояв у глибині складу. Він збив важкий навісний замок коротким пострілом впритул і ривком відчинив двері.
Катя сиділа на підлозі. Змучена, бліда, із запеченою кров'ю на розбитій губі, але її очі... її очі світилися дивовижним, живим і чистим світлом. Вона не тремтіла й не плакала.
Побачивши його силует у дверях, вона ледь помітно, куточками губ, посміхнулася:
— Ти знайшов мене...
Його руки, які ніколи не хибили під час стрільби, зараз помітно тремтіли, коли він швидко перерізав мотузки на її зап’ястях і збивав важкі кайдани з ніг.
Ілля миттєво притиснув її до себе, зариваючись обличчям у її волосся:
— Я тут, маленька. Я тут... Усе закінчилося.
Вона міцно обхопила його шию занімілими руками, видихаючи весь накопичений за ці дні біль:
— Я знала, що ти прийдеш. Я співала для тебе.
Коли вони виходили на повітря, до складу вже стягувалися машини поліції Кіпру. Роман Плахотний оперативно скоординував дії з Інтерполом, щоб прикрити їхній відхід і зачистити залишки банди.
У машині дорогою до аеродрому Ілля міцно тримав її за руку, боячись відпустити бодай на секунду. Катя, прихилившись до його плеча, тихо шепотіла:
— Це не старі люди Гладкого, Ілля. Там новий лідер. Молодий. Його племінник. Вони хочуть відбудувати мережу на моєму імені. Вони вважають мене символом.
Він суворо кивнув, дивлячись у нічну далечінь:
— Я знаю, кохана. Ми розберемося з цим.
Вона підняла на нього втомлений погляд:
— Це не кінець, так?
Ілля обережно поцілував її пальці й міцно стиснув її долоню:
— Ні, ще не кінець. Але сьогодні — ми перемогли. Сьогодні ти їдеш додому.
Вони вилетіли до Києва тієї ж ночі. Увесь політ Катя міцно спала, влаштувавшись на його плечі. Вона вперше за тиждень почувалася в абсолютній безпеці. Ілля ж не стулив очей ні на хвилину. Він дивився в темне вікно ілюмінатора, розуміючи, що кримінальна гідра відростила нову голову. Але зараз це не мало значення. Головне — вона знову поруч. Жива й незламна.
Уже вдома, після гарячого душу, Катя вперше за довгий час підійшла до своєї віолончелі.
Вона сіла посеред затишної вітальні й заграла. Мелодія була тихою, щемливою, але дивно чистою й спокійною. У цих звуках більше не було паніки чи безвиході. Це була музика про Кіпр, про темний залізний контейнер, про непохитну віру й про те велике кохання, яке знову вирвало її з лап смерті.
Ілля стояв поруч, заворожено слухаючи кожну ноту, а коли вона закінчила, він підійшов і обережно обійняв її за плечі.
Катя повернула до нього обличчя й прошепотіла:
— Дивись на мене, Ілля... Цього разу вони не змогли мене зламати. Я не зламана.
Він тепло посміхнувся й притиснув її до своїх грудей:
— Ти стала ще сильнішою, моя зірочко. Набагато сильнішою.
Тієї ночі вони кохалися з особливою, трепетною ніжністю, заліковуючи свіжі душевні й тілесні рани одне одного. Катя нарешті відчула себе повністю вільною, а Ілля знову став її надійним, непробивним щитом.
Ця небезпечна гра тривала, і попереду на них чекало протистояння з новим лідером синдикату. Але тепер вони знали точно: разом вони сильніші за будь-яке зло. І вони боротимуться за своє щастя до самого кінця.