Розділ 50. Поліція підозрює самого Іллю

 

Новина наздогнала їхнього затишного ранку, увірвавшись у дім як нищівний грозовий удар.

На одному з центральних телеканалів з’явився терміновий репортаж: Офіс Генерального прокурора спільно з новим слідчим відділом відкрив кримінальне провадження проти бізнесмена та мецената Іллі Акімова. Офіційне формулювання зачитувала молода речниця з ідеальним макіяжем: «Організація та інсценування викрадення всесвітньо відомої віолончелістки Катерини Вороніної з метою приховування фінансових махінацій».

Докази, які «злили» пресі, виглядали непрямими, але неймовірно гучними для суспільства: зафіксовані дзвінки з особистого телефона Іллі на «підозрілі закордонні номери» напередодні викрадення, великі грошові перекази з його офшорів на Кіпр і найголовніше — офіційні свідчення одного з вижилих найманців на складі в Лімасолі. Той заявив під протокол: «Акімов сам найняв нас, а потім наказав убити моїх хлопців при штурмі, щоб замести сліди й виглядати героєм».

Катя завмерла посеред кухні з гарячою чашкою кави в руках, не зводячи очей з екрана телевізора.

Ілля стояв поруч, спираючись на стільницю. Його обличчя не здригнулося. На ньому не було ні здивування, ні страху — лише звична, холодна зосередженість мисливця, який помітив чергову пастку.

— Це вони, — тихо сказав він, дивлячись на рухомий рядок новин.

Вона повільно повернула до нього голову, відчуваючи, як у грудях знову підіймається хвиля тривоги:

— Спадкоємці Гладкого?

Він кивнув:

— Так. Нове покоління діє тонше. Вони зрозуміли, що залізом і порохом мене не взяти. Вони вирішили знищити мене моїми ж методами — через закон. Купили когось дуже високо в поліції чи прокуратурі. Антон Гладкий сидить, але його брудні гроші все ще працюють у кабінетах.

Катя з глухим стукотом поставила чашку на стіл:

— Тобі прийде повістка. Ти підеш на допит?

Він ледь помітно, майже безтурботно посміхнувся своєю фірмовою холодною посмішкою:

— Звісно піду, маленька. Офіційно ховатися — це визнати провину. Я піду туди з найкращим адвокатом міста.

Вона миттєво підійшла, міцно схопивши його за лікоть:

— Я піду з тобою. Я скажу їм усе. Я покажу свої шрами, розповім про підвал, про кайдани на кораблі!

Ілля обережно накрив її тремтячі пальці своєю великою гарячою долонею й м'яко похитав головою:

— Ні, Катю. Тобі там нема чого робити. Твоє місце зараз — на сцені. Твій великий концерт у Києві за тиждень. Ти маєш показати їм усім, що мистецтво сильніше за їхній бруд.

— Я скасую концерт, Ілле! — гаряче заперечила вона, і в її очах спалахнули сльози злості. — Мені начхати на сцену, коли тебе намагаються зробити злочинцем!

Він сильніше стиснув її долоню, змушуючи подивитися йому в очі:

— Ні в якому разі. Ти гратимеш. А свої проблеми я вирішу сам. Обіцяю тобі.

Катя довго дивилася в його рішуче обличчя. Вона знала цей тон — суперечити йому зараз було марно. Вона повільно, важко кивнула на знак згоди.

На допит Ілля поїхав у супроводі Романа Плахотного. Ситуація всередині відомства була напруженою: самого Романа під приводом «конфлікту інтересів та дружніх зв’язків із підозрюваним» офіційно усунули від розслідування цієї справи.

Новий слідчий — молодий, амбітний кар'єрист у задорогому для його зарплати костюмі — зустрів Іллю у душному кабінеті з неприхованою зверхністю.

— Отже, пане Акімов, — слідчий поклав перед собою товсту папку. — Ви вирішили розіграти виставу з викраденням власної нареченої, щоб відвернути увагу від тіньових транзакцій вашої компанії та створити собі образ шляхетного рятівника в очах громадськості?

Ілля сидів навпроти нього абсолютно розслаблено, закинувши ногу на ногу. Його голос звучав рівно й монотонно:

— Ні.

— А як ви поясните перекази величезних сум на Кіпр за день до того, як там знайшли пані Вороніну? — слідчий ткнув пальцем у роздруківку банківських рахунків.

— Це була оплата інформаторам, які допомогли мені вийти на слід викрадачів раніше, ніж ваша неповоротка структура взагалі зорієнтувалася, де шукати судно, — спокійно відповів Ілля.

— Але свідки, затримані на складі в Лімасолі, стверджують протилежне! Вони прямо вказують на вас як на замовника!

Ілля злегка нахилився вперед, і в його темних очах спалахнув такий небезпечний вогонь, що молодий слідчий мимоволі відсахнувся назад на спинку стільця.

— Ваші «свідки» — це найманці, які працюють на племінника Гладкого. Вони скажуть усе, що їм накаже новий господар, щоб врятувати свої шкури й паралельно втопити мене. І ви, пане слідчий, це чудово знаєте. Питання лише в тому, скільки вам заплатили за те, щоб ви цього «не помічали».

Адвокат Іллі миттєво втрутився, викладаючи на стіл папери про неправомірність звинувачень та відсутність прямих доказів.

Допит тривав довгі, виснажливі чотири години. Зрештою, під тиском адвоката та через брак будь-яких законних підстав для затримання, Іллю змушені були відпустити під підписку про невиїзд. Він вийшов з управління вільним. Поки що.

Катя чекала на нього на порозі будинку. Тільки-но двері зачинилися, вона відкинула всі умовності й міцно обійняла його, ховаючи обличчя на його грудях:

— Вони висунули звинувачення? Ти чистий?

Він обійняв її у відповідь, вдихаючи рідний запах:

— Офіційно звинувачень немає, бракує доказів. Вони просто намагаються зв'язати мені руки підпискою, щоб я не заважав їм розгортати нову мережу. Але це тимчасово.

Того вечора у вітальні Катя знову взяла до рук віолончель. Цього разу її гра була іншою. Вона не плакала. Музика звучала голосно, упевнено й переможно. Це був величний, гнівний марш проти брехні, проти куплених чиновників та кримінального бруду, який намагався очорнити людину, що врятувала їй життя. Ноти буквально вібрирували праведним гнівом.

Ілля мовчки слухав її, і в його голові нарешті склався остаточний план дій. Щойно концерт закінчився, він вийшов на терасу й зробив кілька дзвінків своїм людям із аналітичного відділу:

— Мені потрібне ім'я того, хто підписав наказ про мою підозру. Знайдіть, звідки прийшли гроші новому прокурору. Терміново.

Його хлопці спрацювали бездоганно. Уже за дві доби на стіл Іллі лягли неспростовні докази: копії офшорних рахунків нового прокурора, який санкціонував переслідування Акімова. Гроші надійшли від тієї самої підставної компанії з Румунії, яка належала племіннику Гладкого.

Катя вирішила не мовчати й завдати удару у відповідь у публічному просторі. Наступного дня вона дала екстрене, розгромне інтерв’ю провідному європейському телеканалу.

Дивлячись прямо в камеру, вона впевнено й твердо заявила:

— Ілля Акімов — єдина людина, яка двічі виривала мене з лап смерті, поки офіційні структури бездіяли. Спроба звинуватити його — це брудна, проплачена помста мафії, яка намагається знищити мого рятівника руками куплених прокурорів. Я офіційно заявляю про тиск на нашу родину з боку недобитків синдикату Гладкого.

Ця заява викликала ефект бомби, що розірвалася. Світова спільнота миттєво підтримала улюблену музикантку. Почали з’являтися петиції на захист Акімова, міжнародні правозахисні організації вимагали проведення службового розслідування щодо київських правоохоронців, а під будівлею прокуратури зібралися протестувальники.

Під таким шаленим тиском керівництво МВС та Генеральної прокуратури змушене було дати назад. Було призначено внутрішнє розслідування щодо купленого прокурора, а всі абсурдні підозри з Іллі Акімова було офіційно й повністю знято.

За тиждень великий сольний концерт Катерини Вороніної в Києві став її абсолютним, історичним тріумфом. Зал був переповнений вщент, люди стояли навіть у проходах.

Вона вийшла на сцену під шквал аплодисментів і заграла свою нову програму. Музика розповідала про підступні підозри, про темну зраду й про те велике, чисте кохання, яке здатне витримати будь-який наклеп і вийти з води абсолютно сухим і чистим.

Ілля сидів у першому ряду, як і завжди. Він дивився на неї з гордістю, повільно аплодуючи стоячи разом із усім залом. Катя опустила віолончель, подивилася на нього крізь слізи щастя й ніжно посміхнулася.

Поліція намагалася зробити його винним, але їхня правда виявилася сильнішою за будь-який підкуп. Він був чистий перед законом. Вона стала ще сильнішою перед усім світом. Вони знову вистояли. Разом.

Але в глибині душі Ілля знав: Румунія чекає на нього. І там, у затінку карпатських лісів, новий лідер синдикату вже готував свій наступний хід.